25-річна Оксана Блащук із Черкас узяла участь в кастингу другого сезону шоу "Україна має талант" на телеканалі СТБ. Крутила навколо себе на ланцюгах підпалені кулі. Це мистецтво виникло в Новій Зеландії. Місцеве плем"я маорі використовувало м"ячі на мотузках, тренуючи швидкість, координацію і граційність. Оксана навчилася жонглювати вогнем самотужки.
— На кастинг прийшла о восьмій ранку. Бо вже в обід у мене був запланований виступ на весіллі. Попросилася, щоб пустили без черги, бо треба бігти. Виходжу на сцену, звертаюся до освітлювача: "Саша, погаси світло, щоб у залі була повна темрява". Оператор заперечує: ні, бо камера не зніме. А тоді розсердився: робіть що хочете! Коли завершила виступати, телевізійники мені аплодували. Почали допитуватися, чи не страшно. Страшно, — кажу. Це як секс: боїшся, але дуже приємно.
Два роки тому на березі Чорного моря в Севастополі побачила двох дівчат які крутили вогняні кола. Одна з них була на восьмому місяці вагітності.
— Я знала злачне місце, де під барабанний дріб вони крутили фаєр-шоу. Попросила навчити. Та вони не схотіли відкривати секретів. Порадили лише зав"язати в гетри гречку і крутити. Гетри рвалися, гречка розліталася по всій квартирі. Синяків не було лише на обличчі.
Оксана Блащук працює акторкою в обласному музично-драматичному театрі. З файєр-шоу виступає на вечірках і корпоративах. Для вогняного кола використовує 10-метрову азбестову мотузку. Вмочує її в гас.
— За раз керосину згоряє на 100–200 гривень. Купляю в будівельному відділі супермаркету, за літр плачу 35 гривень. Спочатку соромилася брати гроші. Але подруга каже: номер стриптизерки в ресторані коштує півтисячі, поважай себе і свою працю. Беру за виступ 300 гривень, з вогнем із рота — 500.
Питаю, чи траплялося ковтати гас.
— Доводилося, бо набираю в рот максимально. Роблю сім вогняних вибухів. Спочатку — чотири, наприкінці ще три. Глядачі дивуються, бо вдруге керосину в рот не набираю. Жартують: "Ой, цій дівчині більше не наливайте".
Мати артистки з вітчимом і 32-річним братом Станіславом живуть у Кривому Розі.
— Я була хижа до навчання, багато читала. Мама думала, що буду адвокатом чи юристом. Каже, на артистів вчаться ледачі. На сім бюджетних місць у театральний коледж Дніпропетровська пробувалося 109 дівчат. Дала собі слово, що не вийду з приміщення, доки не візьмуть. Хотіла виконати пісню Земфіри, але мені сказали: не дай Бог, при директорові скажеш російське слово. Я переписала "Ніч яка місячна, зоряна, ясная". Починаю співати і розумію, що виконую на мотив Земфіри. Коли вийшла в купальнику, директор питає: "Оксано, а якої ви породи?". Він із Західної України, мав на увазі — якого я роду. Бо відчуває, що погано з українською. У мене мама — худа, каже знайомим: "Є порода свинячих, а є — гончих. От ми з Ксюшею — гончі". Кажу директору: я — гонча. Комісія вже падає зо сміху. Пройшла на безкоштовне.
Це як секс: боїшся, але дуже приємно
Оксану запросили на роботу 10 театрів.
— За тиждень треба було визначитися. Об"їздила всі, не встигла лише в Черкаси. На випуску режисер із Черкас сказав — як буде кепсько, згадай наш театр. Через півроку в Севастополі зрозуміла, що не хочу там працювати. Приїхала в Черкаси. Рік жила в готелі, тепер винаймаю житло. Обіцяють квартиру.
3 
1
Коментарі
16