— Усе дитинство Юліана лікувалася. Не могла вивчити жодної букви. Досі не вміє читати і писати. Хвилюється через це. У 15 років зайнялась рукоділлям. Тепер сама створює унікальні прикраси. Має добру зорову пам'ять, — розповідає 38-річна Ксенія Піменова з селища Браїлів Вінницької області. Її 18-річна донька Юліана має розумову відсталість, раніше страждала на ДЦП. Навчилася працювати з полімерною глиною. Створює яскраві намиста, сережки і браслети.
З Ксенією зустрічаємось у столичній квартирі біля станції метро Чернігівська. Це помешкання її брата-далекобійника. Дозволив пожити тут жінці та трьом її дітям. Крім Юліани, має 16-річного Івана і Марію, 13 років. 23-річний Киріян живе окремо зі своєю родиною.
Жінка проводить до невеликої кімнати. Там чекає Юліана. Вона одягнута в довгу сукню з блідо-рожевими трояндами. На шиї — рожева прикраса з великих намистин.
— Це майстерня Юлі. Самі зробили ремонт, поклеїли шпалери. Залишилось люстру повісити. Хочемо власноруч зробити, — говорить Ксенія. Поправляє зелене намисто на шиї — роботу доньки.
— Все, що робить Юля, сама ношу. Буває, запитують, що за дивне каміння. Розповідаю, що це з полімерної глини. Рекламую доньку, — жінка сідає за робочий дерев'яний стіл. Його зробили люди з фізичними вадами — друзі Юліани.
— За роботою вона сидить по 6 годин на день. Замішує глину різних кольорів, може скатати за раз 60 намистин, — продовжує Ксенія. — Готову кульку настромлює на тонкий цвях. Його — в губку. Потім чекає, щоб хтось увімкнув духовку. Глину запікає півгодини. Після цього покриває намистини лаком.
Прикраси коштують від 350 грн. Це — основний дохід родини. Частину заробітку віддають на допомогу бійцям АТО. Отримують соціальну виплату — трохи більше тисячі гривень.
— При народженні донька отримала черепно-мозкову травму, — згадує Ксенія. — Була гематома. У щелепі — тріщина. Дитина мала атрофію зорового нерва. Не тримала голови, возили її у візку. Лікарі сказали, що при ДЦП вади зору — це норма, тому не лікуватимуть.
Я на курсах навчилась робити Юліані лікувальний масаж. Возила її по монастирях і церквах. Багато молилась. У 14 років дитина пішла. Лікарі були в шоці. Стверджували, що ДЦП — невиліковний. Потім сказали, що вона не здатна до навчання, бо проблема з мозком лишилась. Тепер донька кожні півроку по 20 днів лежить у психіатричній лікарні. Там підтверджують діагноз, але не займаються нею. Сама роблю, що можу. Нещодавно навчила її рахувати.
Юліана починає загинати пальці — рахує від одного до десяти.
— Далі не можу, — каже. Соромиться й перебирає рожеве намисто — своє улюблене. Його зробила до рожевої сукні, в якій ходила на концерт коміка Сергія Притули.
— Юліана сама може заплести косичку. Готує по пам'яті — посмажить яйця, картоплю, приготує салат, зробить вареники. Але рецепт не розкаже. За межами квартири губиться. Одного разу забирали з нею брата зі школи — пішла не в ті двері. Стояла в коридорі й плакала, — додає мати. — Коли Юлі виповнилося 15 років, зрозуміла, що її потрібно соціалізувати. Інколи воджу доньку в ресторан. Навчаю, як поводитися.
Один хлопець прочитав про Юлю в газеті. Написав мені у "Фейсбук", що хотів би з нею спілкуватися. Протягом півроку телефонував. Коли почула від нього пестливі слова, попросила не казати такого. Розуміла, що він із нею не буде. Донька ж почала закохуватись. Син Іван якось підходить і питає: "А чого Юля сидить сама і посміхається?" Потім той хлопець пообіцяв приїхати погуляти з нею, але не прийшов.
Ксенія Піменова вивчилася на юриста. Через виховання дітей не працювала.
— Колишній чоловік Юрій після народження Юліани почав віддалятись, — говорить жінка. — Кілька разів ішов із сім'ї. Одного дня написав відмову від трьох дітей, щоб не платити аліменти. Родичі Юлю не сприйняли. Ніхто не підтримав. Кажуть: "Що ти з неї хочеш? Бачиш же, яка вона?"
1 
1
Коментарі