"За два роки до війни ми з чоловіком їздили в Карпати, — пише львів'янка Олена, 47 років. — Моя донька довго не могла завагітніти. Місцеві відвели нас до мольфара. Він дав трави й навчив, які чаї з них заварювати. За два місяці дізналися, що Настя при надії. Коли з мольфаром прощалися, чоловік запитав, що буде з Донбасом. 2014 року ми втратили в Донецьку квартиру, друзів. Вісім років не їздимо на могили до родичів. Мольфар сказав, що Донбас повернемо, але великою ціною. Прийде війна, вибухи буде чути навіть у Львові. Я тоді весь вечір проплакала. Ніхто з рідних йому не повірив. А коли 24 лютого почали бомбити, ми згадали про мольфара. Наостанок він сказав, що Україна переможе. Коли справдиться його пророцтво?"
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Кладе долоню на фото худої та високої жінки у брючному костюмі. Заплющує очі.
— До кінця року станете бабою вдруге. Щоб дізнатися стать дитини, не обов'язково йти на ультразвукове дослідження. Пригадайте, кого з родичів не стало торік. Дитина вдасться характером і буде зовні схожа на предка. Перемогу святкуватимемо навесні, але конфлікт із Росією на цьому не вичерпається. Відчуватимемо загрозу, доки не закриємо небо потужними системами протиповітряної оборони. Влітку почнуть відбудовуватися зруйновані міста. Переселенці, які втекли від війни за кордон, повернуться до осені. Багато хто залишиться жити в Європі, але скоро про це пошкодує. Україна стане однією з найбільш процвітаючих держав.
"Племінник одружився у 18 років, — розповідає в листі 63-річна Олена Михайлівна із Хмельницької області. — Прожили у шлюбі сім років. Дружина зустріла іншого. Покинула на Юрія двох дітей. Погуляла шість місяців, а коли війна почалася, повернулася додому. Хоче, щоб усе було, як раніше. Юрій розгублений. Не готовий пробачити їй зраду. Діти пів року не бачили матері. Запропонувала йому пожити в мене на дачі, але вона й туди добралася. Вибачається, обіцяє змінитися".
Біоенергетик сканує долонею фото Юрія. Він високий, у джинсовій куртці, із сережкою в лівому вусі.
— Племінник повернеться до дружини. Не намагайтеся їх розлучити. Помилку жінка зрозуміла. Більше у гречку не вскочить. Але під час сварок подружжя регулярно згадуватиме про цей інцидент. За рік втретє стануть батьками.
"Сестра 12 років жила з чоловіком у шлюбі, але дітей не мали, — пише львів'янка Софія, 43 роки. — 2015-го Олена поїхала на війну як медик. Повернулася з Донбасу іншою людиною. Вмовила чоловіка на всиновлення. Хотіли одну дитину, але взяли трійню. Нещодавно сестра завагітніла. Лікарі називають це дивом. Але чоловік Михайло почав підозрювати, що дитина не від нього".
Біоенергетик кладе долоню на фото Олени — кучерявої білявки у білій сукні. На звороті підпис — "весілля".
— Щоб примирити подружжя, достатньо дочекатися 12 тижнів і зробити тест на батьківство. Михайло стане батьком у червні. Народиться син. Таку винагороду отримали за те, що дали прихисток і любов трьом сиротам. Усе пережите зробить подружжя сильнішим. Разом зустрінуть золоте весілля — 50 років у шлюбі.
"Дід у дитинстві розповідав, що на нашому подвір'ї закопана скринька із золотом, — пише в листі 43-річний Павло з Черкаської області. — Де — він не знає. Мовляв, до нас на цій ділянці жила єврейська сім'я. Легенду про скарб дідові переказали батьки. Ми з братом згадали про це. Взяли напрокат металошукач, але нічого, крім підкови та цвяхів, не дістали. Чи варто шукати скарб? Недавно кум покликав у Швецію на заробітки. Маю хорошу роботу. Зриватися з місця боюся. Але там зарплата вп'ятеро вища".
— На заробітки не поїдете. Навесні познайомитеся із жінкою, яка стане дружиною. Пошуки скарбу безрезультатні, бо він не там. Добре обстежте підвали в домі та хліві.
"Шукаємо зятя Віталія, зв'язок із яким втратили на початку березня, — пише 56-річна Світлана з міста Ірпінь на Київщині. — Ми з донькою і онуками виїхали до Львова евакуаційним потягом. Віталій із братом Юрієм залишилися. Юра пішов у тероборону. Про долю Віталія ніхто не знає. Серце підказує, що він живий, але донька плаче й не вірить, що побачить чоловіка".
Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото подружжя, двох їхніх синів і білого лабрадора. Знімок зроблено восени торік у столиці. Свічка димить, але не гасне.
— Зять був важко травмований, але вижив. Знайдете його в лікарні. Повертатися додому не поспішайте. У місті багато мін. Та й будинок поки що непридатний для проживання. Зруйновано дах і стіни на деяких поверхах. Залишайтеся в родичів. Відганяйте тривожні сни та думки. Через нерви загостряться хронічні хвороби. Підлікуйте шлунок і нирки.
"Віталія та Руслана я народила 29 лютого, — пише вінничанка Оксана Григорівна, 68 років. — Вони хоч і двійнята, але абсолютно різні. Мабуть, через те, що народилися у високосний рік. Коли почалася війна, один син із дружиною виїхав у Польщу, а другий воює. Ми з невісткою його навіть не просили залишитися вдома. Знали, що піде за побратимами захищати Україну. Мене син кличе в Польщу, але я не покину невістку й онуків. Хочу дочекатися сина живим".
— Дякую за сина-патріота. На таких тримається Україна. Не їдьте, бо за кордоном почуватиметеся наляканіше й розгубленіше. Підтримуйте невістку й онуків, будьте на зв'язку 24/7. Син повернеться додому з перемогою.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі