Про Мареничів усі забули

 

60-річний співак Валерій Маренич дав згоду зустрітися з "ГПУ". Сказав: "Ладнєнько. Чекаю завтра біля фонтану, о пів на шосту ранку".

Зрання куняємо на лаві неподалік пам"ятника Шевченку в Луцьку, на вулиці Волі. Безлюдним проспектом мчить велосипедист. Зіскакує зі старого німецького ровера "Майнен". Убраний, як турист: затерта штормовка, спортивні штани, білі кросівки "Рібок". На голові кепка-мазепинка, за спиною  рюкзак. Це Валерій Маренич.

— Хлопаки, у нас година часу, бо спішу на дачу, — поглядає на годинник "Слава", прикручений до паска мідним дротом. Протирає хустинкою лінзи дешевих окулярів, які на мотузку висять на шиї.

Повз нас проїздять спортсмени-велосипедисти.

— Ну хіба то ровери? — зневажливо кидає. — Усе американське — то непотріб. От старе німецьке — кльос!

Скаржиться, що 15 років сидить без роботи.

— Запитайте в губернатора, чому за півтора року не запросив бодай поговорити, — каже. — Навіть волинські фестивалі — без Мареничів. Нас нема ні в журі, ні на сцені. Люди питають: де ви, у лісовій криївці? Їдьте ліпше до Лукашенка, він запрошував. Правда, Олександр Григорович казав: лишайся, дам службову машину, роботу в Мінську чи Бобруйську. Там із Володьою Мулявіним із "Піснярів" ми починали, ще до тріо.

Антоніна (дружина і художній керівник тріо. — "ГПУ") має дві вищі освіти, півсвіту об"їздила. А ніякої посади в культурі не має. Канадійці забрали мої диски "Ген, на узліссі хрест мовчить". Кажуть, їдьте за океан, вас не забули. Я міг би, але ще хочу дихати рідним киснем.

Випиваєте?

— То все дезінформація! У Кракові дали диктофонний запис послухати. Клерки з Києва поляків отуманювали, що Маренич такий-сякий. Мовляв, у Луцьку з поетом Іваном Чернецьким сидять і? каву п"ють із ранку до ночі.

Хочу відкрити бар "У Маренича"

Посол України в Литві Борис Климчук хотів запросити мене на концерт. Дзвонить у Міністерство культури. А там брешуть, що Маренича нема, він у Канаді, кудись поїхав, десь помер. Посол їм: як, я ж бачив Маренича на вулицях Луцька! Я розумію, у Києві циркус замішаний на долярах. Луцька поетеса — вчителька — розповіла, що треба півтори тисячі, аби в передачі "Від суботи до суботи" крутилася одна пісня волинського автора. Вона плаче: для мене, Валєра, 50 гривень — великі гроші, — Маренич морщиться і б"є кулаком по лавці.

2003 року Кучма обіцяв усім трьом Мареничам дати квартири в Києві. Щось отримали?

— Дві квартири зажали, а одну дали. Але не в Києві, а в Луцьку. Туди від нас переселилася Світлана — сестра Антоніни. А ми з жінкою та сином Богодаром залишилися в своїй однокімнатній.

Біля фонтану зупиняється старий "бобік" ГАЗ-45. Водій вивантажує з нього елементи для шатра пива "Рогань".

— О, і в мене такий стоїть! — оцінює Маренич машину. — Маю східнонімецький автомобіль "трабант". Колись на такому любив їздити генсек НДР Ерік Хонеккер. Але машина стара, холєра. Років 30 — уже не їздить.

Чув, маєте фазенду в Новоукраїнці, на Рівненщині.

— Цить, бо знову стовпці з дачі покрадуть! Фазенда — за 25 кілометрів від Луцька. Їжджу туди на ровері, бо "Волгу-2412" вже 15 літ, як украли. Знайомий майор Володя Дудай узнав прізвища злодіїв. Знайшли "Волгу" аж за Уралом, але москалі не віддали. Стидоття. Недавно в Берестечку на козацьких могилах Юрій Луценко мені говорить: у вас же клондайк машин! Бо в Луцьку найдешевший автомобільний базар.

Бачив, ви рекламували автомобіль "Волинянка".

— Точно, було одне грішне діло. Режисер із Києва Олесь Санін знімав мою персону на новому джипі ЛуАЗ "волинянка". Коли дійшло до оплати, там прикинулися товариством глухонімих. А Білоножко і Сашка Злотник питають: що, Валєра, ти не маєш тої "волинянки", що так її показував?

Товаришуєте з колегами на естраді?

— Друзів називати остерігаюся. Злі язики скажуть: о, то вони об"єднуються, — Маренич, Мозговий. Колись колегував із Віциним, Моргуновим, Штепселем і Тарапунькою. Нині із зубрів тільки Міша Боярський зостався. Хочу відкрити в Луцьку мистецький бар "У Маренича" — з варениками, шкварками, грибами, галушками. Запрошуватиму туди друзів. Он ті шльоци — словаки — фестиваль Мареничів проводять: у них є місто Снина, де кожен другий житель — Маренич. Там є бар "У Маренича".

Кажуть, ви підпільний мільйонер. Маєте рахунки за кордоном, 10 тисяч гривень пенсії.

— Ага, маю гроші в мішках? під очима. Пенсія то комерціяльна таємниця, але то все мізер. Мені потрібні концерти, хороша студія. Он Дмитро Гнатюк, стільки йому літ, а на сцену виходить. Карел Готт, ми з ним разом виступали в Празі й навіть у рівненських лісах, каже: чого пішов у підпілля, співай! Торік я випустив диск "Ген, на узліссі хрест мовчить" — тисячу примірників. А нині маю шедеври волинських поетів — отих, правдивих. Пісні вже готові. Щоб записати — по 200 долярів треба за кожну.

Він нервово гасить голими пальцями недопалок. Устає, поправляє скособочений рюкзак. Заскакує на велосипеда.

— Скажіть у газеті, що Маренич шукає собі адміністратора.

1946, 1 січня — народився в Кривому Розі
1971 — одружився з Антоніною Сухоруковою з російського міста Куйбишев
1973 — разом з Антоніною та її сестрою Світланою створив "Тріо Мареничів"
1979 — представляли Україну на "Євробаченні"
1980 — не схотіли співати під фонограму на Московській Олімпіаді
1981 — через відмову кинути гастролі Україною, аби виступити на Дні колгоспника в Москві, Мінкульт СРСР заборонив виступати за межами Волинської області; тріо прибрали з ефіру
1983 — народився син Богодар
1992 — гастролі Північною Америкою; чутки, що Мареничі втекли до Канади
1998 — компакт-диск "Три тополі"
2003 — народні артисти України
2004 — Мареничі заявили, що більше не виступатимуть утрьох
2005 — диск Валерія "Ген, на узліссі хрест мовчить"

×