40-річний Ігор Горопаєв пірнає з аквалангом уже чотири роки. Робить це на півострові Тарханкут, у Криму, і не тільки влітку, а й тепер. Новорічну ялинку з іграшками, на одній з яких є логотип "Газети по-українськи", він опустив на дно Чорного моря якраз опівночі 1 січня. І не будь-де, а в славнозвісній Алеї вождів.
Зустрів я його у туристичному клубі "Команда "Екс", на Шулявці.
— Від колишніх радянських туристичних клубів нині нічого не лишилося, — розповідає Ігор, заводячи мене сходами в підвал багатоповерхівки, де збирається "команда". — Ніде більше туристам тусуватися, а іногороднім дожидатися нічного потяга...
Підвальні лабіринти Горопаєв і його близький друг Андрій Дума орендують, а орендну плату треба відробляти. От і придумали торгувати туристичним спорядженням.
Знамениту Чашу любові, з якої Іхтіандр виходив у море, ми влітку чистили
— У нас лише професіональне спорядження, — хвалиться Ігор. — Продаємо тільки те, що на собі випробували. Якщо, приміром, лиж не освоїли, то ними й не торгуємо.
— Та он скільки їх під стіною! — показую на сперті по кутках лижі.
— Це залишили гості, які ходили в гори. Скоро заберуть. Часто лижі приносять львів"яни, які в Києві роблять пересадку на Кавказ, — пояснює він. Ми йдемо темним коридором повз дві кімнати з відкритими дверима, в яких на довгих вішалках висять спальники та спортивні куртки.
Обстановка тут справді підвальна, температура — теж. Діри в стінах закриті красивими плакатами, фотографіями та маскувальною сіткою.
Всюди розкидані камери для підводних зйомок, книжки, диски, дроти, бляшані кружки, термоси та примуси.
— Хто придумав спустити ялинку на дно моря? — запитую, коли ми заходимо до малесенької кухоньки, і він ставить чайник.
— Один фотограф знайомий підказав, — відказує Ігор. — На Тарханкуті і влітку вітряно. А тепер мокрий сніг січе, хвиля висока. Однак у бухті, між скелями, спокійніше і тепліше, ніж нагорі. Тарханкут — рівнинний, безводний, а береги високі. Бухти ж — просто чудові. Пригадайте фільм "Пірати ХХ століття", — він там знімався. І "Людина-амфібія" також. Знамениту Чашу любові, з якої Іхтіандр виходив у море, ми влітку чистили. В неї "дикі" відпочивальники стільки сміття накидали, що сільський голова Оленівки Олександр Щолок вантажівку пригнав на допомогу. Місця там красиві: надводні арки, підводні каньйони, урвища, скелі в морі, тунелі, гроти...
— А вода? Вона ж зараз холодна? — запитую, споліскуючи під краном два горнятка.
Ігор розсміявся, — він узагалі людина весела і дуже говірка, — і підморгнув.
— Термос гарячої води заливаємо під гумовий костюм, і тепло. Одне зле — темно, але маємо з собою підводне підсвічування, яке в "Акваленді" Вадима Роговського позичили.
Термос гарячої води заливаємо під гумовий костюм, і тепло
Алея вождів — це єдиний в Україні підводний музей. Розташований неподалік унікальної розщелини в корінній породі, Чаші любові. Виник музей випадково: якось дайверам ще за радянських часів заманулося на глибині 14 м і на відстані 70 м від берега встановити бюст Леніна. Встановили. Але інші дайвери не захотіли одіозного вождя на самоті залишати, тому принесли хто кого міг.
З"явилися на дні морському і Дзержинський, і Сталін, — до речі, це єдиний в Україні пам"ятник "батькові народів". Згодом почали встановлювати якорі, таблички з написами на кам"яних і залізних постаментах.
А цього року на дно моря опустили замуровану у відро ялинку з кульками-іграшками з логотипами провідних видань і телеканалів України.
Чай закипів, і ми зайшли до найбільшої у підвалі кімнати — кают-компанії. Вона нагадує місця тусовок неформалів часів перебудови. Старі меблі — диван і два столи, що завгодно на стінах. Матрац на підлозі, на ньому хтось спить. Згорнені й розкидані намети, спальники, гітара. На стіні величезний плакат "Команди "Екс" та жовто-синій прапор, який вони беруть у гірські експедиції.
Я сідаю на продавленому дивані. Чай парує, а в холодному підвалі пахне новими гумовими куртками, почепленими за диваном на велосипеди.
Ігор ставить своє горнятко на стіл посеред кімнати, сідає на стілець і починає розбирати рюкзак, щойно привезений із Криму. Дістає бокс із відеокамерою, якою знімав занурення ялинки.
Я запитав, хто там спить, — виявилося, нічна вахта, охоронець. Адже працює "команда" цілодобово. Туристи — народ екстремальний, додому майже не потрапляють. Назва цієї тусовки походить від слова "екстрім", скорочено — "екс".
— Усі великі й малі проекти народжуються за цим розхитаним столом, — каже він і бере своє горнятко. — Ялинка теж тут народилася.
Горопаєв за фахом фельдшер-акушер. Закінчив Кіровоградське медучилище.
У середині 80-х вступив до Київського медінституту, але довчитися не вдалося — зірвався зі "стіни".
— Після лікарні довелося вибирати. Та й вік уже був не той, аби рюкзаки на собі тягати, — посерйознішав оповідач. — Певне, тому й обрав дайвінг — балони з повітрям до води завжди зможу донести.
З"явилися на дні морському і Дзержинський, і Сталін
Пірнає він виключно на Тарханкуті — закохався в це місце. Безлюдне в несезон, воно приваблює любителів краси та тиші. Ігор каже, що на півострові багато не дослідженого і не нанесеного на карту. Якось знайшов румунський літак часів Другої світової, а бувало, — якірні стоянки середньовічних часів, навіть античних...
— У вас, мабуть, уже чимала колекція підводних скарбів?
— Зовсім ні, — сміється він. — Все знайдене залишаємо на дні. По-перше, так велить закон, а по-друге, якщо викажемо місце, — дуже швидко там нічого не залишиться. Місцеві "чорні" археологи все розтягнуть і продадуть. Тому постановили залишати все під водою як декорації для туристів, яких сюди возимо. Ніхто з них не має права щось узяти на згадку. На крайньому заході Тарханкута планується створити національний парк, який обмежить доступ нечистих на руку пірнальників до унікальних історичних місць. Приміром, до затопленої частини давньогрецького міста Калос-Лімен.
Із затопленого на глибині 50 метрів корабля "Цисаревич Алексей" відкрутили штурвал
Місцеві жителі, — скаржиться Ігор, — пірнають і дістають усе. Продають кераміку, залізо воєнних років, якірці, вибивають ілюмінатори на сувеніри. Тим і живуть, бо іншої роботи в міжсезоння на півострові нема.
Якщо в нас не буде закону про підводні знахідки, — каже він, — то скоро під водою нічого не залишиться. Приміром, із затопленого на початку ХХ століття корабля "Цисаревич Алексей", який лежить на глибині 50 метрів, цього літа відкрутили штурвал. От у Єгипті таке неможливе. На Червоному морі обшукують пірнальників-туристів, коли ті виходять на берег, — чи шматочка корала не відламали. А ви бачили скільки влітку туристів на Тарханкуті?..
Прийшов Андрій Дума, 32 роки, керівник цього підвально-підводного клубу. Він був одягнений у все спортивне.
Познайомилися, пішли до його кімнатки дивитися на фотознімки, зроблені під час новорічного занурення.
— Біда в тому, — розповідав Андрій, — що в Україні немає офіційного переліку затоплених об"єктів, як у інших країнах. У світових центрах туризму часто-густо затоплюють списані судна. За кілька місяців вони обростають черепашником і служать декораціями для дайверів.
Якось знайшов румунський літак часів Другої світової
Утім, створення природоохоронного об"єкту може загнати в пастку й самих дайверів. Адже й вони тоді не зможуть пірнати. Проте підприємливі хлопці знайшли вихід і з цієї "правової колізії". Ігор запропонував місцевій владі поділити узбережжя між дайв-клубами, які відповідали б за свої території.
— Найкраще занурюватися восени: вересень — листопад, та навесні: березень — травень, — коментує фотографії Ігор Горопаєв. — І вода чиста, і людей нема. Бо влітку на березі ніде ступити, а під водою пірнальників, мов оселедців у діжці. Той летить угору, бо йому повітря забракло, той тягне щось із дна, той групу дилетантів за руку веде. А сміття, кульків, пляшок!..
— Хочемо в середині січня ще раз піти, — ділиться планами Горопаєв. — Хоч зимові занурення небезпечні й менш приємні. Маємо домовленість з археологами зі столичного університету імені Шевченка. Допоможемо їм шукати затоплену частину Калос-Лімена. Це одне з трьох античних міст, яке в давнину підпорядковувалося Херсонесу.
1984 — Ігоря Горопаєва призвали в армію, служив у Миколаєві, Мелітополі, Запоріжжі
1986 — у Кіровограді закінчив медучилище за спеціальністю фельдшер-акушер
1986 — на день студента зірвався зі скелі, на рік потрапив у лікарню
1988 — народилася донька Ірина
1996 — народився син Дмитро, з яким цього року вперше занурювався з аквалангом
2001 — керівник першопроходу Ай-Петрівського "дзеркала"
2006 — новорічне занурення
3 
1
Коментарі