— Коли побачила себе в списках переможців, не повірила. Потім почали вітати сусіди. Листоноша подзвонила й спитала, чи я бачила, що виграла, — каже 46-річна Ніна Грудецька із села Огризківці Лановецького району на Тернопільщині.
Вона передплатила "Газету по-українськи" на рік. Відправила копію квитанції на адресу редакції і виграла 500 грн.
— Гроші витратила з користю. Возила в Тернопіль на виставу "Троє поросят" найменшу донечку Емілію. Вона другокласниця, — говорить Ніна Михайлівна. — "Газету по-українськи" передплачую п'ять років. Мені її порадила тодішня начальник пошти Галина Гудзь.
29 років живе з чоловіком 49-річним Миколою Володимировичем.
— Одружилися, коли Україна стала незалежна. Тому вважаємо нашу сім'ю українською. Весілля святкували 8 листопада. Маємо трьох доньок. Світлані 28 років. Живе у Львові. Там вчилася і познайомилася з Юрієм. Мають сина 2-річного Остапа. Друга донька Любов живе в Тернополі, їй 26 років. Теж заміжня, зятя так само звати Юрієм. У них донечка Вероніка, якій рік і 9 місяців. Коли завагітніла втретє, старшій доньці було 20. Хвилювалася, але дівчата мене підтримали. Сказали: "Мамо, якщо тобі Бог дає в такі роки дитину — він знає, що робить". Тепер нам із чоловіком так добре, що біля нас є Емілія, — розповідає Ніна Михайлівна.
До третього декрету працювала продавцем. Потім оформилася доглядальницею за одинокою Надією Коломієць, 84 роки.
— Надія Василівна сама про це мене попросила. Я повз її двір водила Емілію в садочок. Якось зустріла і спитала: "Чи могла б мене доглядати?" Спочатку боялася, бо дома купа корів, свиней, городів. Та наважилася. Ходжу до неї четвертий рік. То води принесу, то прибираю. Перед Великоднем будемо хату білити. Город засаджуємо кукурудзою й квасолею. Часто одиноким людям не так важлива допомога, як спілкування, — каже Ніна Грудецька.
3 
1
Коментарі