"Ніде не працює, а гроші додому приносить"

 

Жінка здала внука поліції

"Двічі починав власну справу, але працював у збиток, — пише 38-річний Олексій із Рівненської області. — Мав перукарню, потім — кав'ярню на колесах. Але заробітку це не приносило. Перед війною відкрив продуктовий магазин. Справи пішли вгору. Були проб­леми із закупівлею та доставкою товарів, але знайшов вихід. Думав, розкручуся. Та зателефонували з банку. Вимагають погасити кредит, якого не брав".

Вкладає в конверт фото з дружиною та двома дітьми, зроблене під час відпочинку в селищі Кирилівка Запорізької області. Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник.

— Кредити, що брали на розкрутку, завжди повертали вчасно. Але один із них не погасили до кінця. Залишилося кілька гривень, з них і виросла космічна сума. Та це вина не ваша, а касира, який не сповістив про мізерний залишок, що може перетворитися у велику проблему. Свої права доведеться захищати в суді. Почало щастити в бізнесі, бо багато жертвуєте на доб­рі справи, підтримуєте грошима армію, долучаєтеся до збору коштів на медикаменти та бронежилети захисникам. Це добро повернеться сторицею. До кінця року маєте шанс відкрити ще один магазин. Користуєтеся попитом у покупців, бо на полицях поряд із вітчизняними товарами пропонуєте завезені із закордону м'ясні та кондитерські вироби за доступними цінами.

"Дідусь помер навесні, — пише 30-річний Олег із Рівненської області. — Після цього в селі не стало п'ятеро людей. Один за одним помирають його друзі та колишні сусіди. Колись усі вони жили на одній вулиці. Бабуся каже, що дід забирає їх до себе. Сама почала готуватися до смерті. Має в шафі полицю з одягом на чорний день. Я не вірив у це, доки не пішов у засвіти найближчий друг діда. Їх навіть поховали поряд".

Біоенергетик запалює свічку, обводить нею навколо світлини вусаня у вишиванці. Фото зроб­лене за рік до смерті. Свічка димить і гасне.

— Щоб перервати цикл смертей серед людей, які були близькі до діда, помоліться за упокій його душі. Годі накручувати себе. Це збіг обставин. Через війну збільшилася кількість інфарктів. У групі ризику літні люди. Бабусі не варто готуватися до похорону. Переживе діда на десятки років.

"Доньці 43 роки, а вона незаміжня, — розповідає в листі 63-річна Юлія з Івано-Франківська. — Жила в цивільному шлюбі з одним чоловіком. Надіялася, що вони стосунки узаконять. Але він поїхав на заробітки й покохав іншу. Олеся хоче всиновити дитину. Прошу її не поспішати, спочатку одружитися. Та вона в чоловіках зневірилася. Працює медсестрою. Від початку війни живе в лікарні, бо там рук не вистачає. Відчуваю, що так уникає нас із татом, бо ставимо багато запитань".

— Донька знайде пару та побереться до кінця року. Долю зустріне на роботі. Покохає того, кому врятує життя. Від ідеї всиновити дитину не відмовиться, хоч народить первістка наступного року.

"Під час війни невістка зібралася везти дітей на відпочинок у Туреччину, — пише 63-річна Руслана Григорівна з Черкаської області. — Звикли жити на широку ногу. Відпочивають щороку в тому самому готелі. Тепер перельоти недоступні. Хоче їхати автобусом дві доби. Чи витримають діти дорогу?"

— Підозрюєте, що невістка має там коханця. Вашому синові вірна, але від відпочинку цьогоріч раджу відмовитися. Зіпсує собі настрій першого ж дня, коли почне конфліктувати з російськими туристами. Краще податися на відпочинок у Європу. Вийде дешевше й без нервів.

"Син пів року сидів на заробітках у Польщі, — розповідає в листі 58-річна Соломія з Івано-Франківської області. — Я була спокійна, що він далеко від війни. Але у травні прийшла повістка. Шкодую, що розповіла йому про це. Не чекала, що все кине й повернеться додому. Тепер за кордон його не випустять і воювати заберуть. У мене, крім Діми, нікого не лишилося".

Біоенергетик кладе долоню на фото хлопця біля мотоцикла, заплющує очі.

— Син вчинив, як підказало серце. Любить Україну й не може залишатися осторонь. Дочекаєтеся з війни, а наступного року одружите Дмитра й охрестите внука. Такі, як ваш син, наближають нашу перемогу. Виховали патріота й захисника, який не ховається, а готовий захищати свою землю.

"Виховала чотирьох дітей і двох онуків, — пише 65-річна Надія з Київської області. — Старша донька завжди шукала пригоди. 2000-го виїхала в Італію і залишила на мене двох дітей. Внучка Юля рано завагітніла. З чоловіком життя не склалося. Помер від цирозу печінки. Вона довго не побивалася. За пів року після похорону вдруге вийшла заміж. Свекруха розгнівалася та вигнала її з квартири, яку планувала подарувати невістці й онукам. Внук Віталік ніде не працює, а гроші додому приносить. Кілька разів питала, звідки дорогі телефони, нова машина. Мовчав. А потім у мене зникли гроші та прикраси. Не витримала, заявила на нього в поліцію. Там з'ясували, що розповсюджував наркотики. Моє золото заклав у ломбард. Залишилася сама на старості. Докоряю собі, що у внуків життя не склалося, а діти рік, як не провідують".

Вкладає чорно-біле фото, зроб­лене у 1980-х. Жінка в картатій сукні обіймає чоловіка у сірому піджаку.

— Люди, у яких вкладали сили та любов, відвернулися в найважчий момент. Боїтеся, що внук вийде з в'язниці й почне мститися. Не накручуйте себе. Скоро зрозуміє: якби не ви, вліз би в більші неприємності. Крав прикраси, щоб повернути борги. Тішитиметеся за долю внучки. Народить трьох правнуків. Житиме неподалік, приходитиме в гості.

"Мати шість років готується до смерті, — пише вінничанин Олексій, 47 років. — Їй 80. Має хворе серце, болять суглоби. Зайняла місце на цвинтарі, домовилася зі священником, купила одяг і взуття, в якому маємо її ховати, вибрала труну. Щодня нагадує, кого я маю покликати, а кого вона не хоче бачити на власному похороні. Щоб не чути про це, почав таксувати і зникати з дому надовго. Але тепер мати переключилася на невістку і пресує її. Заповіт укладати не хоче. Боїться, що ми її не доглянемо. Має квартиру, хату, дві земельні ділянки. Брат живе в Полтаві й цим не переймається. А я боюся, що догляну маму, а вона все рівно все перепише на нього, бо змалечку любила його більше".

Надсилає фото з матір'ю. Худа сутула жінка стоїть на порозі біля хати з молодшим сином Романом і старшим — Олексієм.

— Ваші хвилювання небезпідставні. Часто батьки переписують власність на дітей, які далеко, бо сваряться з тими, хто їх доглядає. Розмови про похорон заводить, щоб викликати жаль і співчуття. Побоювання матері про смерть марні. Житиме ще багато років.

×