— Захоплюватися зеленим туризмом почав ще в Криму. Мав майстерню, де робив глиняні вироби. Їздив у Білорусь, щоб пожити в сільських поселеннях для туристів. Там цей напрямок добре фінансується державою. Дають гранти на розвиток ремесла як бізнесу. Захотілося створити щось подібне в Україні, — розповідає 32-річний Павло Ткачук із Феодосії.
— Коли Крим захопили, поїхав у село Обирок у Чернігівській області. Там живуть друзі, із якими познайомився на фестивалях. За п'ять тисяч гривень придбав будинок. Зареєструвався як переселенець і став на біржу праці. Виявилося, у селі майже всі живуть на соцдопомогу і навіть не намагаються шукати роботу. Щомісяця їздив у місто показувати довідку внутрішньо переміщеної особи. Зі мною в автобус сідало півсела. Стало огидно, що прошу соціальної допомоги. Із біржі знявся. Заробляв продажем глиняних виробів, ходив на підробітки до сусідів, працював на будівництві.
У селі пожив два роки. Допомагав організовувати фестивалі й табори відпочинку. Створили невелику сільську раду. Однак через конфлікти, які виникли в команді, довелося виїхати.
Разом із подругою Настею вирішили створити власний хутір із нуля. Вона запропонувала обрати місце на березі річки Сула, біля якої жила в дитинстві. Це вигідно, бо будинки і земля коштують копійки. Якщо на Закарпатті бачив хати вартістю п'ять тисяч доларів, то в центральних регіонах — п'ять тисяч гривень.
На карті знайшли село Хрулі у Лохвицькому районі на Полтавщині, яке розсмішило назвою. Коли туди приїхали, побачили напівзруйновані будинки. Ні школи, ні магазину не було. Живуть там переважно пенсіонери. Не більш як 50 осіб. Молодь повиїжджала в Київ або за кордон. Людей у селі найбільше на свята, потім — тиша. Місце підходило ідеально. Поряд було кілька порожніх будинків. Прямо в городі — річка.
У серпні 2016 року купив там глиняну хату на чотири кімнати. Майже всі меблі, які там були, струхлявіли. Довелося викинути й змайструвати нові з дощок. В одній кімнаті зробив косметичний ремонт — позамазував глиною тріщини і побілив стіни. Зараз тут гончарна майстерня.
Другу хату придбав за місяць. Облаштували в ній хостел для відвідувачів. Ліжка змайстрував із дощок. Коли їх не вистачило, доробляв зі старих сервантів і паркану. Щоб опалювати приміщення, відремонтував глиняну пічку. У коморі зробив лазню. На металоломі гривень за 30 купив барабан від пральної машинки. У ньому вже був краник — вийшов хороший бак для води. Вона нагрівається через трубу, під'єднану до пічки.
Потребували приміщення для зборів. Клуб у селі — в аварійному стані. У Насті з'явилася ідея створити бібліотеку-читальню, яка не асоціюватиметься з нудьгою, сирістю і бабушками. Влаштовуємо тут вечори і зібрання. Запрошуємо людей, які діляються історіями успіху, читають свої твори і проводять майстер-класи.
У роботі допомагали волонтери, які приїжджали з міста. Місцеві приходили подивитися на дивака, який робить щось незрозуміле. Коли пояснював, що хочу розвивати в селі туризм, переконували: "Ніхто сюди не приїде".
Першим організували тижневий табір для бійців АТО. Вони дивилися фільми, читали, вчилися робити глиняні вироби. Це допомагає виходити з депресії.
Дали оголошення в соцмережі. Приїздять і діти, і дорослі відпочити.
Дуже радію, коли долучаються місцеві. Люди звикли жити городами, саджати картоплю і гарбузи. Хочу показати, що на туризмі також можна заробляти. Організовувати фестивалі. Продавати гостям свої продукти — мед, молоко, сир, селити їх у себе за плату.
Сам почав розводити кіз. Мої батьки все життя тримають домашніх тварин. У дитинстві, замість ігор із друзями, випасав у горах худобу. Говорив, що ніколи не піду цим шляхом — дуже багато клопоту. Не заводив навіть кота. Коли виріс, зрозумів, як це було класно. Козу купив у місцевих. Потім подружка привезла цапа. Зараз маємо п'ятеро козенят, четверо кіз, цапа та одну вівцю. Заради домашніх яєць взяли на базарі три курки і півня. Планую створити козину ферму, виготовляти сири.
1 
1
Коментарі