— Було важко без чоловічого прикладу в родині. Батько пішов, коли мені не було й 2 років. Мав його стару фотографію. Ніколи з ним не спілкувався. Він не шукав контакту. А згодом і я перехотів. Мене виховували мама та бабуся. Не знав, як чоловік має ставитися до жінки, дітей. Чоловічої роботи не виконував — забити цвях, щось полагодити. Удома навіть не було інструментів, — розповідає 33-річний Віталій Андрієць із Черкас. 2014-го переїхав сюди з Луганська. Безкоштовно навчає хлопців у майстерні "Мудрий тесля".
З Віталієм зустрічаємося в кафе в центрі Черкас. Сюди приходить працювати за ноутбуком майже щодня. Каже, тут робоча атмосфера. Він — високий, широкоплечий.
— Близько року тому розмовляв із київськими друзями про те, як бути хорошими батьками, — каже чоловік. — У всіх є сім'ї й діти. Виявилося, всі ми росли без батька. Знайомі в Черкасах теж поділилися, що не знали батьківської опіки. У когось батько фізично був. Та в нього не було часу на дитину, не цікавився її вихованням або пиячив і бився. Вирішив допомагати хлопчикам, які не мають прикладу в родині.
У березні 2018 року провів перше заняття в майстерні "Мудрий тесля".
— На початку в групі було п'ять хлопців. У травні вже мали дві по 12 осіб. Зараз не вистачає місця та наставників. Охочих стає все більше, — продовжує Андрієць. — Заняття — раз на тиждень. Ходять діти 7–12 років. Плануємо підняти планку до 16 років, бо почали звертатися матері старших. Маю трьох 15-річних помічників, допомагають молодшим. На перших заняттях багато хлопців казали, що хочуть стати айтішником. Зараз — що хочуть бути теслею.
Найпростіша річ, яку робили, — ключниця. Найскладніша — світильник. Приходив електрик. Показав хлопцям, як паяти й поєднувати проводи. Світильники забрали додому, користуються ними. Робили кишеньковий ліхтарик із корків.
Люди допомагають нам приладдям, інструментами, матеріалами. Якось не вистачало на хлопців паяльників. Я кинув клич у соцмережі. За вісім годин зібрали гроші.
Віталій Андрієць має кілька вищих освіт — інженер-механік гідравлічного устаткування, психолог і теолог. До війни працював звукорежисером на весіллях та святах, писав статті для сайтів.
— Столярській справі ніде не навчався, — додає. — Удома зламану річ викидали або не користувалися нею. Хотілося тусити з друзями, а не допомагати рідним. 12 років тому товариш покликав на заробітки в Чехію. На будівництві не було мами, яка наготує, попіклується. Там навчився працювати руками, поборов страх висоти.
Із дружиною Віталій виховує трьох дітей — 7-річного Василя, 5-річну Варвару та Алісу, 2 роки.
— До одруження жив стереотипами з фільмів, де чоловік має бути брутальним — постріляв, розваляв і пішов, — говорить Віталій Андрієць. — У власній родині зрозумів, що чоловіки часто повністю віддаються роботі, бо треба заробляти гроші. Змушую себе зупинятись, брати малих і йти з ними на пляж.
2 
35413
Коментарі