— Завжди вів правильний спосіб життя. Це дало свої результати — я й зараз можу двох молодих за пояс заткнути, — каже киянин 70-річний Анатолій Щукін. Він щодня по 2 год. займається на безкоштовних тренажерах у столичному Гідропарку.
Анатолій Микитович приходить у старому синьому костюмі. Тримає картату торбинку з літровою пляшкою води. Роздягається, лишається у синіх плавках. Тіло підтягнуте, на животі видно кубики преса. Волосся сиве, але зморщок на обличчі майже немає. Коли всміхається, видно рівні білі зуби.
— Спортом почав займатися після того, як в армії захворів на туберкульозний плеврит, — розповідає. — Тоді п'ять місяців лежав у госпіталі. За цей час випив мішок пігулок і схуд на 15 кілограмів. Тоді важив 43 кіло й був схожий на скелет, обтягнутий шкірою. Лікарі казали, що доведеться лікуватися більше двох років. Побачив, що сусід по палаті читає книжку про йогу. Видивився у нього кілька вправ і наступного дня втік із лікарні. Одразу пішов на стадіон і почав займатися. Робив дихальні вправи, бо вони вивільняють енергетичні запаси, які дрімають у глибині організму. На третій день зник біль у грудях і спині. Через два тижні пішов до лікаря. Він зробив мені рентген і ледь не впав зі стільця. Я був повністю здоровий. З того часу зі спортом не розлучаюся.
Тричі плює на долоні, підтягується на поручнях. Плечима впирається у поперечину. Піднімає ноги й робить вправу "ножиці". Уміє сідати на шпагат і стояти на голові.
— Щодня на балконі тягав залізо і робив зарядку. Міг спокійно тримати на собі двох дебелих чоловіків і затримувати дихання на 2 хвилини. Зараз маю 25 власних вправ. Кожну роблю по 10 разів. Якщо вкладаюся у 20 хвилин, значить, я в формі. На безкоштовних тренажерах займаюся до морозів. А потім місяці чотири змушений відпочивати. Грошей на тренажерний зал не вистачає. За зиму обростаю жиром, набираю 3 зайві кілограми. Та за літо повертаюся у форму. Перший місяць проходжу через крепатуру. Все тіло болить так, що з ліжка встати не годен. Найкращу форму маю у вересні.
Анатолій Щукін народився в Росії. До Києва переїхав 1962-го.
— Одразу влаштувався на роботу слюсарем контрольно-вимірювальних приладів на поліграфічному комбінаті. Уранці робив зарядку, а після роботи приїжджав на Гідропарк. Тут ми з хлопцями по 10 годин без відпочинку грали у волейбол на піску. Маю власну квартиру і дачу за 8 кілометрів від Києва. У мене там 12 соток. Сад гарний посадив, город є.
Анатолій Микитович досі холостякує.
— Не одружуюся, бо не хочу вкорочувати собі віку. Замолоду мав кохану. Вона була на рік молодша і дуже гарна. Зустрічалися три роки. Потім вона почала мене в усьому контролювати. Постійно сварилася, коли з хлопцями грав у волейбол. Казала: "Краще б ти зі мною в парку погуляв. Чого з тими хлопцями час гаяти?". Вирішив розійтися, щоб нерви зберегти.
Жінки і досі зі мною знайомляться. Хоч я їх уже боюся. Усім зразу кажу, що одружуватися не збираюся. Якось займався на тренажерах із закритими очима, бо так легше зосередитися. Через 40 хвилин дивлюся — стоїть біля мене бабуся. Каже: "Ви мені мого чоловіка нагадали. Він теж йогою займався". Як дізналася, що я холостяк, почала просити телефон. Сказала, що шукає нареченого для доньки. Вона вже три рази заміж виходила. Але ніхто із зятів бабі не подобався. Телефон я їй так і не дав. Не хотів, щоб марно на мене надіялася.
3 
1
Коментарі
3