В Івано-Франківську поховали скрипкового майстра Степана Мельника. Помер на 77-му році. Перед тим хворів.

— Спілкувалися з ним тісно останній рік, — розповідає товариш 58-річний Євген Баран. — Контрастно-вибуховий чоловік. Мислитель. Скрипковий майстер Європейського рівня. Перед смертю телефонував. Він не боявся смерті. Казав, що вмирає. Просив, щоби його філософський трактат надрукували в журналі.

Степан Мельник був членом Національної всеукраїнської музичної спілки та Асоціації майстрів-художників смичкових інструментів. У нього залишилися донька та онуки.

— Я знав його 40 років, — каже друг Василь Добрянський, 65 років. — Скрипка — це інструмент, який завжди здавався Степану недосяжною святинею. Над своїми виробами сидів не місяць, а роки. Першу скрипку виготовив 1975-го, а другу — через сім років. Останнім часом зацікавився художнім словом і філософією. Написав кілька гарних роздумів про людське життя і віру. Його турбувало осмислення себе та свого місця в світобудові.

×