вівторок, 20 червня 2006 14:49

"Наверное, мне 81 год"

Автор: фото: Олена ТАЛАЄВА
  Ніна Шольде, баба Галя і Негро Цурка часто їздять із Молдови у Чернігів, аби поправити своє матеріальне становище
Ніна Шольде, баба Галя і Негро Цурка часто їздять із Молдови у Чернігів, аби поправити своє матеріальне становище

Найдешевший готель у Чернігові — на залізничному вокзалі. На всіх постояльців — два туалети й один умивальник. Душу немає, доріжок у коридорах — теж. Кімната на чотирьох коштує дев"ять гривень за добу.

У N5 зупинилося троє циганок.

— Вони у нас не вперше, приїжджають із Молдови, — розповідає коридорна Галя. Вона в червоному халатику і хатніх тапочках. — Постіль свою привозять. А наші ковдри стелять на матрац, щоб м"якіше було.

Галя показує кімнату з чотирма вузькими дерев"яними ліжками. На трьох — дорогі мереживні наволочки і барвисті пухові ковдри. Із великої дешевої сумки під ліжком визирає кришка китайського термоса.

— Хороші хазяйки, тазик для прання з собою возять, — дивується Галина.

Циганки приходять після 18-ї. Усі троє — огрядні, в барвистих спідницях. Однакові білі хустки пов"язані на лоби. Сідають на ліжка, бо стільці закидані спідницями та кофтами.

Молодших звуть Цуркою Негро, 60 років, і Ніною Шольде, 65 років.

— А мене можна називати баба Галя, — каже стара циганка. — Купи бабушке батон, — просить вона тонким голосом. — Дуже ноги болять.

І простягає дві гривні.

Усі зуби в неї золоті, у вухах — масивні золоті сережки.

— Мы раньше кочевали, миленькая, — розповідає, дістаючи з сумки бюстгальтер. —  Я в поле родилась, под повозкой. В документах записали, что мне сейчас 70. А отец говорил, на десять лет больше. Наверное, мне 81 год.

Я у хазяйки работала, — розповідає. — Гадала. А где и курицу украдешь. Дети кушать хотят. У меня девять детей: пять дочек и четыре сына. Щас маю 20 внучат, — у баби Галі в розмові проскакують  українські слова. — Совсем плохо жили, когда кочевали.

Вона скидає білизну в зелений поліетиленовий тазик, щоб випрати.

— Осели мы с дедом в Атаке, это 50 километров от Кишинева. У меня там маленький домик есть. Деда уже нету. Получаю 56 лей пенсии. Булка хлеба стоит десять лей, куб газа — пять. Как можно жить! Чтоб сюда приехать, холодильник продала, маленький. За сто лей.

19 гривен сегодня заработала

Циганка іде нижче поверхом — до умивальника.

— Чому не можете влаштуватися на роботу? — питаю.

— Нет у нас работы! — сердиться Цурка. Вона перебирає в своїй сумці шовкові хустки й дешеві гаманці на продаж.

— Сейчас люди пропадают, которые экзамены сдавали, — каже. — А что мы — букв не знаем.

Циганка дістає молдавський паспорт у синій обгортці. Показує першу сторінку, де замість підпису маленький нерівний хрестик.

— Атака — маленький городок, совсем нет работы, — перебиває її третя, Ніна. Вона тре литки із здутими венами якоюсь маззю.

— У нас недавно пожарную продали румынским цыганам, — веде далі. — Они там домик себе сделали. Все попродавали: поликлинику продали, морг — и там теперь жить будут, — чортихається Ніна.

— Страховки выдали, а врач в больнице говорит, что ему бумажка не нужна, деньги давай. Пенсия по-вашему — 20 гривен. Ездим в Украину просить.

Ніна витягує із сумки шматок сала.

— Видишь, обрезки выпросила. Будешь есть? — пропонує.

Цурка знімає серветку з пластмасової миски, в якій салат з помідорів та огірків, що залишився від сніданку. Кип"ятить у півлітровій баночці воду і запарює на всіх "Мівіну".

Вертається баба Галя із випраним одягом. Засовує тазик під ліжко.

— 19 гривен сегодня заработала, — каже. — 12 за билет отдала, а на пятерку покушать купила. Два гривня осталось. А раньше у меня домработница была! Гуляла, вечно с синяками приходила. Умерла. Ее дочку к себе взяла, Аннушку, в девять лет. За родную была — сережки ей подарила, золотой кулончик, пять грамм, со своей шеи сняла. Я ее готовить научила. Такая хозяйка — лучше всех! Но тоже гуляла. В маму пошла.

— Гарна? — запитую.

— Нет, худая. Черная. Маленькая. Ручки, как палки, ноги кривые. Дите нагуляла. Такой мальчик красивенький. Беленький, глазки голубые. Я с роддома забрала, но сказала Аннушке, чтобы забирала ребенка и уходила. Сколько ж можно?

Зараз ви читаєте новину «"Наверное, мне 81 год"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути