"Більш як 10 років живу сама. Особисте життя не склалося, — пише 40-річна Марина з Полтави. — Я порядна та працьовита, не маю шкідливих звичок. Робота в мене мало оплачувана. Якби не батьки, не знаю, як би виживала. Хочу виїхати за кордон на роботу. Можу доглядати дітей або старих. Маю доньку, якій скоро виповниться 23 роки. Вона закінчує інститут. Найближчим часом планує одружитися".
Листи коментує київський біоенергетик Валентина Гавура.
— Зміна місця проживання піде вам на користь. Зумієте заробити гроші дітям на весілля. Самі навряд чи повернетеся додому. За кордоном зустрінете чоловіка, з яким проведете решту життя. Не бійтеся значної різниці у віці. Годі перейматися, що про це скажуть родичі. Не впустіть шанс стати щасливою.
"У 15 років тому помер чоловік, у шлюбі з яким народила троє дітей, — розповідає полтавка Наталія Миколаївна, 52 роки. — Донька й син живуть окремо. Маю двоє онуків. Доглядаю молодшу 21-річну доньку. Вона — інвалід першої групи з дитинства через вину лікарів. У неї ДЦП після щеплення. Я сама хворію часто. Доглядати за донькою важко і фізично, і морально. У неї почастішали приступи епілепсії".
Біоенергетик сканує рукою паспортне фото дівчини.
— За донькою потрібен постійний догляд. Можете розраховувати на підтримку старшого сина. Доглядати за дитиною також допоможуть медпрацівники. Не зволікайте із зверненням до лікарні. Знадобляться додаткові обстеження і новий курс лікування.
"24 грудня торік наш батько пішов із дому, — пише киянка 31-річна Анастасія. — Ми подавали його в розшук. Фотографіями обклеїли спочатку район, у якому він жив, потім усе місто. Шукали його через екстрасенсів. Один навіть сказав, що його немає в живих. Але в березні батько повернувся додому. Зарослий і смердючий. Питали, де він був. Спочатку казав, що то не наше діло. Тепер говорить, що ночував із бомжами. Батька ніби хтось підмінив. Що з ним робиться, ніхто не може зрозуміти. Він погано ходить, рідко встає з ліжка".
— Тато невиліковно хворий. Зізнаватися вам про свій діагноз не хоче. Не ставте зайвих запитань. Підтримайте його добрим словом. Частіше навідуйте та прислухайтеся до його настанов. У батька за плечима Афган. Здійсніть його заповітну мрію. Запросіть побратимів, які ще живі. Це підніме йому настрій.
"Після повернення з АТО зять почав зникати з дому на кілька днів, — пише вінничанка Наталія Леонідівна, 61 рік. — Поводиться дивно. Підозрюю, що в нього є інша жінка. Але донька в це вірити не хоче. Повертатися на роботу він не спішить. Живуть на гроші, які заробить Лариса чи дамо ми з батьком".
Надсилає фото зятя Василя. Він — худий, високий. У військовій формі. Тримає гвинтівку. Біоенергетик запалює свічку і кладе долоню на фото.
— Зять не може повернутися до мирного життя. Мучать докори сумління і біль втрати. Надовго вдома не затримається. Підпише контракт і знову піде воювати. Не накручуйте доньку. Вони кохають одне одного. Перед поїздкою чоловіка на війну вона дізнається, що втретє вагітна.
"Донька Лариса — приватний підприємець, — розповідає в листі 77-річний Іван Миколайович із Полтавщини. — Їй 46 років. Не одружена. Син 39-річний Олександр теж сім'ї не має. Безробітний. Ми з дружиною переживаємо, як у них складеться подальше життя і коли знайдуть свою пару".
— Донька має співмешканця, але часто сваряться через випивку. Житиме в цивільному шлюбі з чоловіком, який молодший за неї на кілька років. Син зустрічається з жінкою з сусіднього села. Брати її заміж не поспішає. Її батьки виступають проти шлюбу. До кінця року Олександр подасться на заробітки за кордон. Наступного — купить авто.
"З чоловіком живу 10 років. Але більше не можу терпіти його знущань і принижень, — пише рівнянка 37-річна Оксана Григорівна. — Чоловікові 43 роки. Він не п'є і не палить. Але почав підозрювати мене у зрадах. Думає, що я з кимось гуляю. Раз приїхав із роботи й побив мене, що була вся синя. Наступного дня просив вибачення. А ще за день набрав повну ванну води й почав топити мене в ній. Мовляв, щоб призналася, з ким сплю. Ходили в церкву, і я біля Євангелії казала, що це неправда. Але він все одно не вірить. Постійно мене контролює, перевіряє мій телефон. Я боюся його. Хотіла покинути, але переживаю, що діти ростимуть без батька. Маю двох доньок 6 і 8 років".
Надсилає фото з чоловіком Анатолієм. Він — високий, сивий, у чорній сорочці.
— Ви у чоловіка не перша дружина. Бачу, що жив кілька років у шлюбі. Але попередня жінка не витримала знущань і покинула його. Доньки трохи підростуть і зважитеся на рішення, яке змінить ваше життя. Час покласти край знущанням. У вашому житті буде ще один чоловік. Він зробить усе, аби ви забули деспота-ревнивця.
4 
35413
Коментарі