64-річну Софію Тимченко в селі Вовчків Переяслав-Хмельницького району на Київщині вважають умілицею у приготуванні різних страв. Без неї не обходяться жодні проводи в армію, весілля, похорони.
У хаті чисто-чистісінько. Баба Сонька — так називають цю моторну жінку в селі — у синьому светрі, запнута хусткою, на ногах — тапочки.
— Сьогодні пектиму хліб, вже й тісто замісила. Ти сідай, — показує на стілець біля столу, а сама вмощується навпроти.
— На воді — найсмачніший хліб. Два тижні лежатиме, не черствітиме. Оце по зятеві півроку було, — зітхає. — Спекла я пиріжків. Отакі, — підіймає долоню над столом, — і дві хлібинки. Хліб чомусь одразу не порізали. Я його потім потрошку їла. То довго був м"якенький. Не признаю хліба на кисляку чи сироватці. На воді — краще.
А хто вас навчив пекти хліб? — запитую.
— Коли мати пекли, хіба ж мені хотілося заглядать до неї? А як вийшла заміж, свекруха й кажуть: "Бери й міси". А вони тільки біля печі стояли. Як умерли, позвала я сусідку на поміч. А вона: "Не волнуйся, попечем". Посадили в піч, кинулися, а він — чорний. А мені ж на гробки з тим хлібом іти. Ой Боже! — сплескує руками. — Не воно. Напекла сама. Пухкий — не можна в руки взять. На подушки викладала. Я й паску на воді печу, і вареники.
Баба Сонька заглядає до велетенської каструлі, укритій ковдрами, що стоїть на ліжку.
— Оце учинила на дві літерки. То вже підійшло добре, бачиш?
А можна шматочок відщипнути?
— Гризеш? — сміється хазяйка. — І я гризу.
Вона витягає круглі форми, начисто витирає їх, змазує олією і починає викачувати хліб. Виходить три хлібини у формах і дві — у каструльках. Ставить підходити, накриває білим простирадлом.
Торік у Крим передала синові тридцять п"ять мішків картоплі
— Оце завалилася у мене в сараї груба, — бідкається. — Їздила в Березань, плиту купила. 127 гривень! І ще й двоє дверок — 80 гривень. Привезла кирпичу 35 штук — повний возик. Завтра попрошу когось, щоб полагодив грубу. Міг би й онук — той, що в Києві, — так ногу зламав.
А допомагає?
— Як був на канікулах, то і корову пригонив, і свиням кришив. У мого покійного чоловіка три сестри, і всі вдови. Що ж вони поможуть? А брат, він нежонатий, вже й не жениться, бо старий. Жив би зі мною, так не хоче батьківської хати кидать. Я йому сей год і помазала.
Баба Сонька заглядає у піч. Відгортає жарини вбік і сипле сіль.
— Це щоб хліб не пригорів, — пояснює. — Але ще саджати рано, хай піч трохи зчахне.
— Жду днями в гості сина, — розповідає, мажучи хліб щіточкою, яку вмочає у збиті яйця. — Він з онуком приїде. Онучка Оксана не хоче з ними — вона вже дівка, 18-й год пішов. Кудись поступила, не знаю, хіба ж по телефону все розпитаєш — гроші, знаєш, як мота? — баба Сонька садить хліб у піч.
Через п"ять хвилин дістає ліхтарик, світить ним: дивиться на хліб.
— Уже прихватився зверху, подай мені газети, — показує на купу.
Чіпляє розгорнуті газети на кочергу і накриває хліб у печі, щоб шкуринка не згоріла.
Серед газет видніються кілька листочків, на яких написані меню і прізвища людей, для яких готуватиме страви. Приміром: "Капусняк, картопля з м"ясом, котлети, риба, желе, зефір".
— Це для ветеринара, який приходив на корову дивиться, — пояснює жінка. — І як я вспіваю? Оце заразом у хаті прибираю, посуд мию, горілку жену — страшне. Тільки як хліб пекти — спішити не можна.
Розповідає, що намагається допомогти дітям:
— Купила сала, хоча й своє в банках є. Так то ж свіженьке. У Березані на два пальці сало по чотири гривні за кіло. Треба ж і дітям дати. Я торік у Крим передала синові тридцять п"ять мішків картоплі. Як? У мене літом живуть його знайомі — ті, що кавуни на картоплю міняють. З ними і відправила.
Час від часу заглядає у піч. Потім витягає.
— Хліб легенький стає — значить спікся. І можна ще шкоринку носом поторкати, — втикається носом у хлібину. Дає спробувати й мені. — Не пече? Значить готовий.
Їмо теплий хліб, схожий на здобну булочку. На готову вичахлу хлібину натискаємо рукою. Хліб так і пружинить. Вгинається, але потім знову набирає свою форму.
1942, 3 січня — народилася в селі Вовчків Переяслав-Хмельницького району Київської області
1960 — вийшла заміж за Василя
1961 — народилася дочка Люба
1966 — з"явився на світ син Іван
1997 — вийшла на пенсію (працювала у колгоспі — у парниках, на полі)
Має 61-річного брата Івана і 62-річного брата Василя. Усі живуть в одному селі.
На 1 л кип"яченої води пачка дріжджів, трохи більше склянки цукру, склянка "Олейни" (інша олія дає запах), пригорща "Маселка". Посолити, борошна додати, скільки візьме тісто. Хай підходить.
Коментарі
1