"На весілля у нас запрошують 400–500 гостей. Коли 200 — то мале"

 

— У шостому класі мене покликали до тітки бавити дитину, бо самі строїли хату. Я підставила стільчик до столу, бо не доставала. Взялася робити будівельникам обід . З дитинства придивлялася, як мама готує, — каже 63-річна Олена ШПІЛЬКА з села Колочава Межигірського району на Закарпатті. Понад 30 років готує на весіллях.

З Оленою Миколаївною зустрічаємося в одному з готелів після вечері. Раніше жінка керувала тут кухнею. У селі її всі називають Лялею. Сідає за столик біля рецепції.

— На весілля у нас запрошують 400–500 гостей. Коли 200 — то мале. У цій місцевості гуляють по вівторках і четвергах. Бо понеділок, середа, п'ятниця — пісні дні, а в суботу і неділю в церкві правиться, — говорить Олена Шпілька. — На столі обов'язково мають бути голубці. Йде дев'ять літрових банок рису, 3–4 кілограми м'яса, зо 2 кіло цибулі. З голубцями подають фаршировану м'ясом картоплю, протушену в "білій" сметанній підливці. Також готують ріплянку з бринзою і шкварками, бульйон, колдуни. Останні — це дріжджове тісто, начинене м'ясом. Готують на пару і подають із "білою" підливкою і сегединським гуляшем — тушкованою капустою з ребрами. Домашні пельмені на весіллі любить молодьож.

Замість короваю печуть великі колачі з діркою всередині. Їх по шматочку роздають гостям на другий день. Маленькі готують для дітей у подарунок. Перев'язують бантами і вішають на шию.

На фестиваль "Колочавське весілля" готувала давні страви — вареники з повидлом, кукурудзяні та пшеничні богачі. Їх печуть на розпеченій печі. Готувала дзяму. Варять копчене м'ясо. В бульйон додають молоко й кукурудзяне борошно. Туди — почищену і нарізану картоплю в мундирах.

Олена Миколаївна живе із чоловіком. Донька мешкає окремо, син працює в Чехії.

— Коли я виходила заміж, то стануть кухарки, руками м'яса наскубуть у мисочки і роздають із картоплею в мундирах. Бідні були. Я сама собі на весілля пекла колачі, пісочні тістечка на майонезі та слойки. Від цієї роботи задоволення отримую. Вдома всього наготую. Чоловік питає: "Кому то? Поросятам?"

У школі Олена Шпілька мріяла бути медиком.

— В медучилище не поступила. Повернулася додому. Батько помер у 46 років. Мусила заробляти. Подалася кукурудзу збирати. Згодом влаштувалася на пошту. З відкриттям у Колочаві механічного заводу працювала телеграфісткою, секретаркою директора. Після його розпаду пішла готувати в місцевий готель.

На початку 1990-х усі почали їздити торгувати на базари за кордон. Я брала відпустку і їхала в Угорщину, Румунію, Югославію. Була в Чехії на заробітках, — продовжує. — Пам'ятаю, як у Польщі збирали пластмасові бутилки та везли сюди, щоб усіх здивувати.

Кругом любила пробувати місцеву кухню. У Чехії ми з сестрою працювали в лісника. Він повів нас у ресторан. Я замовила "різика". Принесли велике відбивне м'ясо. Його вмочують у яйце, сметану, потім у сухарі й обсмажують. Перші страви в них недобрі. Чехам полюбився мій борщ. Але так і не змогла їх навчити готувати.

До ріплянки подає гриби у сметані

У Колочаві Межигірського району на Закарпатті картоплю називають ріпою. Найвідомішу місцеву страву – ріплянкою.

– Сама щодня би ріплянку їла, так її люблю. Традиційно в неї кладуть кукурудзяне борошно. Мені подобається із пшеничним. Зараз його не продають. Тому можна розбити блендером пшеничну крупу, – розповідає Олена Шпілька. – Відварюю картоплю, не до кінця зціджую. Товчу. Додаю муку з манкою чи саму манку. Все трохи томиться на вогні. Вкидаю масло, чуть сметани. Мішаю. Виходить пухке. Як від каструлі відстає – ріплянка готова. Підливою можуть бути гриби у сметані, м'ясо у сметанному соусі. Або подати з яєчнею зі шкварками, бринзою.

×