"На одне вухо шепче Коломойський, на друге — Єрмак"

 

Про що говорять у столичному урядовому кварталі

— Він завжди мав багато любовниць, але щоб із невісткою? — каже жінка в картатій спідниці до колін. На вул. Грушевського у Києві йде під руку з молодшим чоловіком в окулярах. Цю територію називають урядовим кварталом. Поряд — будинок уряду, парламент.

— Вадим овдовів чотири роки тому, — розповідає чоловік хриплим голосом. — Сина Максима відправив на заробітки, а сам почав до неї загравати. Кажуть, син застукав їх на гарячому, бо додому на тиждень раніше повернувся.

— Безсоромний! — скрикує жінка і плескає в долоні. — Маруся, як жива була, постійно ловила його то з продавщицею, то з бухгалтеркою. Пробачала, бо на військову пенсію можна було жити — не тужити. Куди їй було діватися зі своєю тисячею?

— За ним Ростов плаче, — вусань у флісовій жилетці розмахує руками біля будівлі уряду. Двоє його товаришів не можуть у розмову вставити і слова.

— Яка інспекція під Шумами? Це державна зрада! Навіть генерали в шоці, що цей актор вичворяє.

— Знаєш, скільки в армії незадоволених його діями? — сивий товариш стискує в кулаку газету. — До Нового року булаву відберуть. Я читав пророцтво гадалки Ксені. Прогнозує Зеленському зміну професії. Поки буде ліпити з гімна перемир'я, втратить рейтинг. У його команді є нормальні люди, та ніхто їх не чує. Вові на одне вухо шепче Коломойський, на друге — Єрмак.

Біля Маріїнського парку на високих підборах іде блондинка, на вигляд років 40. Її наздоганяє знайома.

— Чого не на уроках? — запитує.

— У мене сьогодні друга зміна, — каже. — Два класи перевели на дистанційку. Боюся, ми наступні. Вчора мати доньку привела здоровою, а після третього уроку температура 37. Дитину ломить, голова болить. Відправила її в клас-ізолятор. Додому батько ніс на руках. Здали аналіз. Але чи там коронавірус, будемо знати не раніше, як за тиждень.

— Нашому сусіду тест зробили в минулу п'ятницю. 5 днів пройшло, а результату нема. Кажуть, добре, якщо довго не дзвонять. Якби виявили коронавірус, сповістили б на другу добу.

— Того не було б, якби не одна мамаша з першого класу. 30 серпня вернулися з Єгипту, а через день малих у школу привела. Хоч у їхнього батька кашель з'явився. Як до 4 тисяч за день дойде, введуть карантин.

Біля комітетів Верховної Ради у чорний "Мерседес" сідає сивий чоловік. Його супроводжують двоє охоронців.

— Бачила? Це депутат з "Опозиційної платформи", — жінка з чорною папкою біжить до авто.

— Рабінович? — допитується молодша, у кросівках "Адідас".

— Нє, вроді Бойко. Треба в нього гроші просити. Перед виборами вони знаєш які щедрі, — натягує маску до підборіддя та пробує наздогнати авто.

— Ти ошиблася, — знайома махає їй смартфоном. — Бойко кучерявий, а цей короткострижений. Тоже колишній "регіонал". Скільки я до них не підходила, обіцяють допомогти і нічого не роблять. Син Януковича раз зупинився, вислухав, дав 500 гривень і візитку свого помічника. Я за тим номером дзвонила. Виявилося, це грузинський ресторан.

Одна з жінок — 35-річна Поліна, мати трьох дітей, — просить грошей на житло. З гуртожитку, в якому орендують кімнату, їх мають виселити через місяць. Будинок зачинять на реставрацію. Інша — 48-річна Ірина збирає кошти на притулок для собак.

Сідають біля клумби, дістають бутерброди з вареною ковбасою. Старша наливає у пластикові стаканчики гарячу каву з термоса.

— Жуй швидше. Через 10 хвилин у них почнеться обід. Будуть по ресторанах роз'їжджатися.

— Катька? Так она же замуж в Канаде вышла. Такого жениха отхватили! Хоккеист, получает полмиллиона в год, — блондинка на айфоні демонструє подрузі весільні фото спільної знайомої.

— Ее тетя летала в Торонто на венчание. Говорит, что до Нового года станет бабушкой.

— Наконец-то ей стало везти. Столько всего пережила. В один день потеряла всю семью. Если бы чуть раньше с дискотеки вернулась, тоже погибла бы. Угарный газ не щадит никого. А вы чего с Юрчиком разошлись?

— Я хотела ребенка. Он искал способ отмазаться. Хочет карьеру, квартиру купить. Но спит до 12 и работу не ищет. А я в 50 лет родить не смогу.

Висока жінка у чорних кедах просить знайому сфотографувати її біля Маріїнського палацу. В обох на спинах рюкзаки.

— У нас священник іде в депутати, — каже та, що з золотими зубами. — Знаєш, чого вони всі в міську раду пруться. Там, коли землю дерибанять, за голосування кожному на лапу по 10 тисяч дають.

— Гривень? — перепитує худа, витягує з гаманця пенсійне посвідчення і квиток на потяг.

— Вони все в доларах раху­ють. Матушка щотижня купує ікру. Має квартиру в нашому домі. Вивісили список боржників. Вона — на першому місці. Два роки не платить за опалення. Заборгувала 56 тисяч.

— Проси полторы, тогда тысячу точно дадут, — хлопець у костюмі нервово курить біля входу до парламенту. Телефоном дає комусь настанови, як збиратися на співбесіду.

— Какие джинсы? Одень кос­тюм, галстук, туф­ли. Ты же к нему помощником устраиваешься, а не секретаршей. Забудь о выходных и праздниках. Эти два месяца работаем ежедневно. Если его люди в мэрию пройдут, обещал раздать по пять штук на рыло.

Присідає, щоб зав'язати шнурівку. З гілки на нього летить пташиний послід. Чоловік лається, намагається відтерти піджак вологими серветками.

— Чувак, не злися, це до бабла, — до чоловіка підходить знайомий у картатих коротких штанах. — Женя просить підготувати документи по "Ротердам плюс". Його кличуть на ефір. Він у цьому питанні слабенький, але від безплатного телебачення гріх відмовлятися. Натаскай його до обіду, щоб не опозорився.

— Що більше хочеш — стейк із сьомги чи равіолі з лососем? — запитує по телефону водій чорного "Лексуса", припаркованого за 50 метрів від парламенту. Його розмову чути крізь відчинені вікна.

— Сьогодні ж п'ятниця. Шеф буде гуляти до ночі, а потім попросить офіціантку все, що лишилося, спакувати з собою. Нам зі Славіком завжди щось хороше перепадає. Пам'ятаєш ті сочні устриці під соусом бешамель?

Знаєш, що його мала на день народження попросила? Ні, поні в неї вже є, і лисеня, і білка. Хоче карликового крокодила. Їхні яйця завозять в Україну разом з пташиними, щоб таможня не чіплялася. Спорим подарить?

У черзі по каву стоять троє дівчат у спідницях-олівцях.

— Тиждень не заходжу в Інстаграм і жити стало легше, — брюнетка знімає туфель з правої ноги, перемотує натертий мізинець лейко­пластирем. — Постійно рівняюся на інших, нічого не встигаю, злюся. А потім думаю: "Чого це я нездара? Да, не ходжу на фітнес. Тортів пекти не вмію. Але ж у мене трійня. Хіба можна цим не пишатися? З декрету вийшла у 30 років. Попереду ще стільки цікавого. Доки на роботу їхала, вихователька тричі телефонувала. Платон плюється, Діма кусається, Макс ляльці око виколупав. Гіперактивні. Є в кого вдатися.

— Нам теж ставили гіперактивність, — блондинка надягає сонцезахисні окуляри. — А через рік дитину як підмінили. Почав гарно вчитися, залюбки читає.

— Може, ввечері в кіно сходимо?

— "Ніколи, мало коли, іноді, завжди" дивилися? Ми так схожі з головною героїнею. Я теж завагітніла у 17. Мамі боялася сказати. Хотіла зробити аборт, поки не познайомилася з Дімою. Він ніколи не питав, чия дитина. Розписалися і живемо разом уже сьомий рік.

— Син тільки два тижні у школу ходить, а вже здали три тисячі, — говорить бородань у джинсовій кепці. У правій руці тримає ще дві мобілки й посвідчення помічника депутата.

— То треба стіни перефарбувати, то телевізор купити, то смарт-дошку замовити. Вибрала для себе шафу і стіл із червоного дерева. У батьківському чаті мамками маніпулює: "Ви ж хочете, щоб діти ЗНО склали на 200 балів? Зараз усе навчання інтерактивне, мені треба новий ноутбук". Нам до ЗНО ще 12 років. Хай вчиться, як може. Більше ні копійки не здам. Пам'ятаєш Сашку з паралельного класу. Толку, що його мамка купила йому золоту медаль. Він універ закінчити не зміг. Зустрічаю недавно його матір. На пенсії і тягне ще дві роботи. Каже: "Мушу Сашику допомогти. Він звільнився, із сім'ї пішов. Напевно, це криза середнього віку". Ні, дорогенька, це синдром покаліченого дитинства.

×