— Із Сімферополя сонячні панелі вивозити не дозволили. Наша електростанція залишилася там. В Полтаву приїхали тільки з одягом. Одразу взявся приводити до ладу хату, щоб родина відчула затишок. Бо стрес мали шалений, — каже кримчанин 47-річний Олександр Андрусенко. Зустрічає біля своїх воріт на вул. Лісозахисній. Волосся зачесане назад, на скронях — трохи сивини. Запрошує до будинку.
Олександр із дружиною і двома дітьми переїхав на Полтавщину у вересні 2014 року. Оселився у селищі Червоний Шлях за 4 км від центру Полтави. Установив приватну сонячну електростанцію. В області таких зареєстровано — 61.
Торік Україна прийняла Національну енергетичну стратегію. Так держава хоче розвивати альтернативні джерела енергії — сонячну, вітрову, з біомаси тощо. Щоб заохотити людей ставити приватні електростанції, запровадили "зелений тариф" — за ним обленерго купують електрику у приватників. 1 кВт сонячної електроенергії закуповують за 18 євроцентів — 5,7 грн. За вітрову платять по 11,6 євроцента — майже 3,8 грн за кіловат.
Максимальна потужність приватної електростанції не повинна перевищувати 30 кВт. Для отримання "зеленого тарифу" не потрібна ліцензія та інші дозвільні документи.
— Спершу облаштував автономну станцію, що забезпечує потреби будинку, — показує у ванній вісім чорних акумуляторів на підлозі, й інвертор, що перетворює напругу. — Коли 2015-го змінили законодавство на користь "зеленого тарифу", вирішив розвиватися в цьому напрямку. Та спершу мусив довести дружині, що варто купити електростанцію. Написав бізнес-план. Зрештою вона погодилася. Я продав своє авто "Рено Кангу" й купив обладнання.
У дворі Олександра Вікторовича встановлений високий металевий каркас, на ньому — 54 сонячні панелі, розміщені у три ряди. Біля паркану причеплений інвертор. Показує, скільки кіловат на годину виробляє станція в даний момент.
— Обурює, коли люди не можуть обгортку до смітника донести, кидають під ноги. Прибираю за такими. Щоб було гарніше біля дому, білю дерева в лісосмузі. На зупинці поставив лавку. У селищі побачили, що активний — пропонують то до партії долучитися, то в заступники сільського голови піти. Тільки в політику не хочу, вона спустошує.
Олександр відкриває кватирку дерев'яного вікна в невеликій кухні, закурює. Не може кинути, хоч має астму. Каже:
— У літні місяці маю по 5 тисяч гривень прибутку від продажу енергії. Гроші вкладаю у розвиток станції. У холодну пору електроенергії не вистачає на продаж. Ще й докупити довелося — за зиму заплатив 2600 гривень. На електриці майже все: воду грію бойлером, будинок опалюю двома тепловими насосами. Якось помітив, що тінь від сусідського горіха падає на нижній ряд панелей. Попросив спиляти верхівку, пропонував оплатити автовишку. Відмовили. Місцеві горіхи продають, мають на цьому бізнес.
Якось ішли в церковне свято дві пенсіонерки повз мою станцію. Одна каже: "Понастроїли, збирають радіацію". Подруга заперечує — ти ж не знаєш, як воно насправді. А та: "Батюшка сказав". У Червоному Шляху розташований монастир Московського патріархату. Як тільки приїхали сюди, пішли з дружиною до храму. Там атмосфера неприємна, а на виході на дзвіниці висів двоголовий орел — герб Росії.
Олександр Андрусенко допоміг восьми полтавцям запустити сонячні електростанції.
— Для більшості людей 2–5 тисяч доларів — величезні гроші, вкладати в зелену енергетику не готові. Приїздять за консультаціями ті, хто розуміє: справа перспективна. Років за п'ять, думаю, купуватимемо електрику в обленерго за європейськими цінами — майже 10 євроцентів (понад 3 грн. — ГПУ) за кіловат. Звісно, якщо збережемо сьогоднішній вектор розвитку.
У Росії, до речі, нам шалено заздрять. У них і мови немає про "зелений тариф", там населенню не дозволяють продавати електроенергію. Люди будують станції лише для себе, — Олександр Вікторович проводить надвір.
Біла "дев'ятка" підвозить до двору 62-річного Миколу Пустовіта в селище Супрунівка, за 10 км від Полтави. Чоловік виробляє сонячну та вітрову електроенергію для власних потреб. Саме повернувся додому. Натискає кнопки кодового замка на металевому паркані. Перед хатою — високий вітряк, встановлений на металевій вежі. Сталевими тросами припнутий до землі.
— Зробив сам. У нас дроти центрального електропостачання слабі, під час бурі їх рве ледь не щороку. А коли є вітряк, вітер до балди — в усіх немає електрики, а в тебе і тепло, і світло. Але сусідам не пропоную своєї електрики. Люди бувають коварні. Скажуть, що продаю, держава змусить платити податки, — Микола Григорович запихає руки в кишені розстебнутої куртки. Його погляду не видно — носить затемнені окуляри. — Махіна важка, гвинт важить 400 кіло. Все вкупі — понад тонну. Колись токар послабив різьбу на гайці лопасті. Від сильного вітру та вилетіла, вдарила у дерева за двором, зламала. Добре, що не в дах — пробило б одразу.
У дворі — дві хати з червоної цегли. На даху однієї — дві сонячні панелі. Ще чотири стоять у сараї, незмонтовані.
— На ці дві відкладав із пенсії та виплат за пай. Вигоду відчув майже одразу — коли сонце, від них працюють ноутбук і телевізор. Було б гарно, якби Бог дав життя до 120 років — наставив би багато тих панелей. Колись підключу "зелений тариф", щоб заробляти.
У двір заходить Сергій Запорожець, 34 роки. Він продав Миколі Пустовіту обладнання для сонячної електростанції.
— Миколо Григоровичу, я ж вам казав: на сонячну і вітрову енергію різні тарифи, тому і підключати їх треба по-різному. Збирайте ще панелі, щоб поставити станцію хоча б на 3 кіловати, — каже Запорожець. Запрошує подивитися на свою електростанцію. 21 сонячну панель закріпив на даху гаража. 2016-го підключився до "зеленого тарифу". Відкрив бізнес з альтернативної енергетики. Закуповує за кордоном і продає панелі.
— Довелося набити шишки. Складно було розмитнити. Фізичним особам це можна робити тільки в Одесі, а там вимагають грошей удвічі більше, ніж треба. Доводиться платити. У мою ідею не вірив ні батько, ні кум. Та коли побачили, що вдається, теж загорілися, — веде до інвертора, що висить на стіні гаража. Показує, техніка нарахувала п'ять сонячних днів, у квітні — 25. — Вигідно ставити станції потужністю від 10 кіловат. На такій у сонячний місяць можна заробити 4–6 тисяч гривень. Станція на 30 кіловат приносить у місяць до 25 тисяч. Але й побудувати її значно дорожче. Окупиться за чотири роки.
З дерев'яних дверей Сергієвої хати вибігає 2-річний Гліб. Просить батька разом помайструвати дрилем. За дитиною виходить дружина підприємця Олена.
— Чоловік і сам зміг реалізуватися, і людям помагає, — бере сина на руки, сідає в автомобіль. Сергій Запорожець везе родину в місто на прогулянку.
3 тисячі сонячних електростанцій щонайменше зареєстровані на кінець 2017 року у приватних домогосподарствах в Україні. Найбільше — у Київській, Дніпропетровській і Тернопільській областях. Останні місця в переліку посідають Запоріжжя, Донеччина й Луганщина.
За п'ять років можемо зробити шалений стрибок
— Щоб підключитися до "зеленого тарифу", треба звернутися до обленерго. Якщо немає бюрократичних проволочок, документи оформлять за тиждень. Вартість стандартного підключення кілька тисяч гривень, якщо станція потужністю до 30 кіловат розташована не далі як за 300 метрів від лінії електропередач. У регіонах цифра може відрізнятися, але несуттєво, — каже 30-річний Олег Савицький, експерт із кліматичної та енергетичної політики громадської організації "Екодія". — Але простіше та надійніше звернутися до професійних інсталяторів. Це компанії, що постачають, монтують сонячні електростанції і підключають до "зеленого тарифу".
— Цьогоріч в Україні збільшиться частка відновлювальної енергетики. Хоч "сонячних дахів" у нас ще небагато. В Уругваї, приміром, за п'ять років збільшили частку відновлювальної енергії з 3 до 32 відсотків. Якщо держава стимулюватиме розвиток цього напрямку — за п'ять років теж можемо зробити такий шалений стрибок.
3 
1
Коментарі
1