— До Майдану на 3,5 тисячі депутатів Донецької області всього 42 були від опозиції. Діяла негласна установка влади: в кожному місті — по одному такому. Я був єдиним опозиціонером у міськраді Слов'янська, — розповідає 49-річний Олег Зонтов. Після Революції гідності майже рік виконував обов'язки міського голови Слов'янська на Донеччині.
Увесь грудень 2014-го Олег Зонтов провів у столиці на Майдані. На новорічні свята повернувся до Слов'янська. Тоді на Донеччині почали підніматися свої протести. Чоловік брав активну участь у них.
Ви передбачали, що Майдан закінчиться кров'ю?
— На початку лютого був оптимістичний сценарій. Ходили чутки, що представники політичної еліти домовилися й буде мирна розв'язка, — розповідає Олег В'ячеславович. — Коли почалися масові розстріли на Майдані, я був у Слов'янську. На сесії міськради закликав усіх вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання і помолитися за припинення кровопролиття. Одразу почався шум, крик, тупіт ногами. Мене ледь не виштовхнули силоміць із зали. Депутати кричали: "Ви, майдануті, це "Беркут" треба поминати!" Мер Неля Штепа кричала, що це ми, опозиція, винні, бо все затіяли.
Отримували погрози через вашу позицію?
— 22 січня, коли були перші смерті на Майдані, мені прислали повідомлення: "Ти за це відповіси. Все пішло не так, як планувалося". Потім на мою машину в Слов'янську кинули каменюку із запискою, що наступного разу цей камінь опуститься на мене. Погрожували не тільки мені, а дружині й доньці. Казали, що отримаю їх по частинах.
Коли вирішили виїхати зі Слов'янська?
— Коли з моргу забирав тіло горлівського депутата Володимира Рибака (вбитий бойовиками 17 квітня 2014 року. — ГПУ). Побачив, що з ним зробили. Цього ж дня на блокпостах з'явилися чеченці. Забрав сім'ю і виїхав.
Що змусило піти в армію?
— Найгірше в житті — розчарування. Донецька область має з Росією тісні зв'язки. Там у мене родичі. Коли почалася відкрита агресія, вбивства, всередині щось сколихнулося. З'явилася злість. Таке враження, ніби зрадила кохана людина.
Я саме сидів у Києві без роботи. Подзвонив на гарячу лінію і пішов у армію.
У жовтні приїхав у відпустку. Слов'янські проукраїнські активісти блокували роботу міської ради. Заявили: доки не змінять керівництво, ніхто не працюватиме. Громада звернулася до мене. Сказали, що я був єдиною консолідуючою фігурою між активістами й депутатами міськради.
Депутатам було вигідно мене підтримати. Якщо все буде погано, скажуть, це активісти не справилися.
Що перше зробили на посаді виконувача обов'язків мера?
— Нам удалося запустити інфраструктуру, воду, електроенергію. Була зима, близько 3 тисяч мешканців багатоповерхівок могли залишитися без тепла. Половина бюджету Слов'янська формується за рахунок податків, а бізнес не працював. Обіцяні урядом дотації дійшли аж наприкінці 2015-го. 2014-го якщо щось відновлювалося, то за рахунок волонтерів.
Один у полі воїн, якщо він мер?
— Отримав у спадщину п'ятьох замів. Троє самі звільнилися. На вакансію запропонував нашого активіста. Він — директор великого підприємства. Очолив житлово-комунальний сектор. Керівника освіти замінив на другого активіста. Далі — відділ культури. Долучив проукраїнський актив на ключові посади. І це спрацювало. Після місцевих виборів і перемоги "Опоблоку" всі вони змушені були піти.
Що вважаєте своїми найбільшими перемогами на посаді?
— Головне досягнення — це вдалий інкубаційний період для того, щоб українська громада наростила м'язи. У нас вона тепер дуже потужна порівняно із сусідніми містами. Ні в Костянтинівці, ні в Дружківці, ні в Бахмуті нічого не мінялося. Ті ж адміністрації, ті ж міські голови. Хоча містом керує людина "Опозиційного блоку", громада судиться з ним і виграє суди.
У Cлов'янську тоді було багато військ. Створив щотижневу раду командирів з їх координації. Запустили роботу воєнної комендатури. Так за пару місяців скоротилася кількість правопорушень.
Скільки людей зараз чекають на повернення "русского мира"?
— Зараз прихильники Росії публічно не виступають. Але на побутовому рівні часто з тим стикаюсь. Підійшов чоловік на пошті і каже: "Олег, я б тобі ніколи не подав руку. Ти знаєш мою позицію, я підтримую РФ".
Коли був мером, частина депутатів кулуарно були проти України. Вже два роки не можемо забрати звання почесного мешканця міста в Йосипа Кобзона. Ставлю це питання на засіданні комісії — його ігнорують. На сесію — блокують, депутати не приходять. Хотіли назвати бульвар іменем Костянтина Могилка (пілот військового літака, який розбився під Слов'янськом 2014-го. — ГПУ). А деякі депутати почали кричати: він для нас не герой!
В Україні є стереотип, що на Донбасі сильні господарники.
— Майже всі міста регіону зведені навколо великої промисловості. Директор підприємства є для всіх татом. Він дає зарплати, і йому треба цілувати руки.
Така собі еліта — колишні партійні боси, криміналітет. Вони могли приїхати в Святогірський монастир на службу і лаяти всіх присутніх матом.
Тут прийнято матюкатись на підлеглих. Коли почав керувати містом, пробував делегувати частину повноважень підлеглим. А вони не розуміють. Мені потім шепочуть: "Олег В'ячеславович, та стукніть по столу кулаком. Інакше вас не почують". Що це за робота, коли потрібно постійно давати копняка? Це — не менеджмент, а феодалізм.
На хвіртки вішали кружки з портретом Азарова
Олег Зонтов народився у Краматорську на Донеччині. Батько працював на заводі, мати — держслужбовець.
Після школи рік провчився в Інституті археології у Москві. Строкову службу в армії проходив у Польщі.
Працював обрубувачем металу на машинобудівному заводі, вихователем в оздоровчих центрах та в центрі реабілітації дітей-сиріт.
Закінчив Слов'янський державний педінститут за фахом "практичний психолог".
Створив видання "Газета оголошень", "Слов'янські відомості" та "Екран Слов'янська".
2010 року обраний депутатом Слов'янської міської ради. Був єдиним опозиціонером із 60 депутатів.
24 листопада 2013-го приїхав у Київ на марш проти непідписання Януковичем Угоди про асоціацію з ЄС.
— Майдан — не перший мій протест. 2012-го балотувався до парламенту по Слов'янському району. Очікувано переміг Олексій Азаров — син екс-прем'єр-міністра, — каже Олег В'ячеславович. — Знайшли смішну прив'язку — ніби той у дитинстві відпочивав на Славкурорті і йому дуже сподобалося. От він і вирішив захищати інтереси міста. В кожну квартиру від нього носили пасочки на Великдень. У приватному секторі на хвіртки вішали кружки з його портретом та шоколадкою. На площі роздавали мінералку з його обличчям.
Через фальсифікацію виборів ми розбили намети під Центральною виборчою комісію в Києві. Того ж року брав участь у "Мовному майдані" під Верховною Радою.
Із початком війни пішов добровольцем у 92-гу механізовану бригаду. Прослужив чотири місяці. Після цього став секретарем Слов'янської міської ради та виконувачем обов'язків міського голови.
Зараз — заступник голови Громадської ради при Донецькій обласній облдержадміністрації.
Одружений, має доньку.
4 
1
Коментарі