У суботу, 24 вересня, у центрі села Зубані Глобинського району Полтавщини збираються місцеві жителі. Святкують день сіл Зубані та Романівка. Востаннє відзначали 13 років тому.
— Перерила весь шифанєр — одні тряпки для порання. Жодної нарядної одежини немає. У нас одне розвліченіє — свині та корови. Празніків таких сто год не було. Оце знайшла стару юбку. Диви, кума, дуже висить на мені? — осмикує чорну довгу спідницю огрядна жінка, років із 50. Голову зав'язала квітчастою хусткою, одягла фіолетовий светр.
— Та нічого, хароша, — відповідає худорлява. — Щас народ нап'ється, не видно буде.
У двох селах живуть 750 людей. До школи ходять 85 дітей. На свято зібралися зо півтисячі. Пенсіонерки сідають на лавку вздовж майдану. Перешіптуються.
За гаражем, що служить за сцену і місце звукооператорів, розкладають костюми артисти Комсомольського палацу творчості. Приїхали 50 осіб. За виступ їм заплатили 9 тисяч гривень.
— Ми по заграницям звиклі. У села давно не гукали. Востаннє виступали три роки тому у райцентрі Велика Багачка, — каже 51-річна Людмила Маргунцева, один із керівників ансамблю "Глорія". — Тут і сцени немає, один асфальт і той дирявий. Сказала познімати з костюмів прикраси і на коліна не падати — бо порозбиваємо. Зате народ хороший — пиріжками нагодували.
Край майдану під деревами накривають столи. Кухарі агрофірми "Лан 2007" викладають пиріжки з яблуками, маком, капустою. Напекли понад 500. Нарізують 5 м домашньої ковбаси і кров'янки, пригощають горілкою. Її випили чотири відра.
— Пацани, тут усе на шару дають, — гукає хлопець років із 10, у темних штанях і смугастій футболці. — Давай, налягай, а то все розгребуть.
Пенсіонерка в зеленій кофті ходить між столами з картатою сумкою:
— Наберу їжі, мені на тиждень хвате.
Іван Сірооченко, 68 років, готує шурпу.
— Як гидке зварю, із села виженуть, — перемішує дерев'яним черпаком юшку. — В узбеків навчився, як в армії служив. Там готують тільки з чорного півня чи барана. Рябе не признають. Ми тож узяли чорного барана. Вийшло кілограм 20 м'яса. Заливаю нерафінованою олією і півгодини підсмажую, доки м'ясо не почервоніє.
Шурпа вариться 2,5 год. На 40-літровий казан пішло 5 кг картоплі й по 1 кг помідорів, цибулі, болгарського перцю. Зелень кидає, коли страва готова.
— До шурпи жінок не пустили. Тут як на кораблі — тільки баба намалюється біля казана — дєло труба, всьо пропало.
Поряд смажать шашлики зі свинини. Вишиковується черга.
— Отаке свято — велика подія. Тільки здоров'я немає все вкусне попробувати, — каже Марія Бардакова, 73 роки. — Зараз одні розвліченія — серіали та хазяйство. Вечорами дивлюся "Обручку", надоїла, як трасця, а все одно інтєрєсно, чим кінчиться. Доки не зовсім холодно, збираємо посиденьки на лавочці. Усіх обсудимо, усе знаємо: хто хворий, хто п'яний, де, шо в селі робиться.
Біля порожніх столів проходять дві жінки.
— Треба було хоч за шашлики по гривні брати, — каже повновида. — Поналітали, мов ніколи не їли, колгоспникам не осталося й попробувати.
2 
1
Коментарі
2