44-річна Оксана Дюжер народилася в Києві, а її чоловік Жан-Луї Дюжер, 48 років, — у Парижі. Мешкає українсько-французька сім"я на Осокорках, у Києві. Оксана опікується громадською програмою "Ольга та Олег": навчає сільських жінок, як стати діловими леді. А Жан-Луї консультує кухарів у столичних ресторанах.
Двері їхньої трикімнатної квартири мені відчиняє Оксана — у яскравій футболці, джинсах, без тіні макіяжу. Вона пригощає овочевим пирогом, зеленим чаєм і струдлем. Це — випічка Жана-Луї. Дуже смачно. Ми сідаємо у м"які зелені крісла. На стінах — багато картин з французькими та українськими мотивами. На наших — блакитні коти на жовтому тлі та червоні маки, на французьких — лавандові поля та помаранчеві дахи.
— Коли донька Настя закінчила школу, я повезла її до Франції — покататися на лижах, — пригадує Оксана. — Я вже була розлучена, непогано заробляла. Ми познайомилися під Ніццою, в його ресторані. Він любить куховарити, це в нього родинне. Мене вразило, як багато він знає про Україну. Потім у нас був поштовий роман — листувалися через Інтернет. Він щодня надсилав кілька романтичних, часом віршованих, послань. А через "Інтерфлору" — букети червоних троянд, наче в кіно.
Оксана розповіла, що, крім віршів і кухні, її чоловік захоплюється автомобілями.
— До Франції їздимо машиною. Інколи через Німеччину: Жан-Луї, наприклад, хотів показати мені в Баварії замок божевільного короля. Іншим разом — через Італію, аби я могла покататися в гондолі під мостом зітхань у Венеції.
А ви машину водите?
— Аякже! Першою в мене була "беушна" "Астра". А зараз їжджу на "Форді". Водити сама навчилася — на батьковій "копійці", коли закінчувала університет.
Не хотіли переїхати до Франції?
— Моя дочка вступила до інституту. Я сказала Жану-Луї, що вийду за нього, якщо переїде до України. Я завжди любила ризик, — сміється. — Студенткою була альпіністкою. Потім за контрактом працювала за Полярним колом, хоч уже мала сім"ю. Мріяла стати дипломатом, але дівчат тоді не брали на факультет міжнародних відносин. А мені так хотілося спілкуватися з іноземцями!..
За контрактом працювала за Полярним колом
З"вляється мсьє Жан-Луї. Знімає теплу куртку й лишається у джинсах і помаранчевому реглані.
— Бонжур, мсьє, — вітаюся з ним. Цією фразою моя французька вичерпується.
— Добрий день! — відповідає Жан-Луї українською. — Я вчу мову, — пояснює. Наливає собі чаю, бере пирога і сідає на диванчик.
— Як вам в Україні? — цікавлюся в нього.
Коли француз чогось не розуміє, виручає Оксана.
— Україна — чудова, — перекладає вона. — Я уявляв її бідною, нещасною. Але у вас велика різниця між бідними і багатими. У Франції не така... — він повторює підказку дружини, — прірва.
Жану-Луї здається, що ми значно щасливіші, — додає вона і пояснює: — Французи вживають найбільше в світі антидепресантів.
—А що в нас не подобається? — допитуюся.
— Ні, Україна — дуже добре, — упевнено каже він. Я протестую. Він трохи думає і додає французькою: — Взимку дуже слизько на дорогах. А ще безповідально ставляться до роботи.
Наостанок мене знайомлять з котом Калі, якого привезли із Франції. Він ліниво розлігся в передпокої. Поряд з ним кицька Люся — місцева.
— Тиждень Калі принюхувався до нової обстановки, а потім звик, — каже Оксана.
Півроку тому до котячого товариства долучився ще й собака — золотистий ретривер Соля.
1957 — у Парижі, в родині рестораторів, народився Жан-Луї
1961 — у Києві, в родині поліграфістів, народилася Оксана, в дівоцтві — Павленко
1976 — перший шлюб Жана-Луї
1983 — перший шлюб Оксани
1983 — у Оксани народилася донька Анастасія
2001 — Жан-Луї приїхав в Україну
2002 — вони одружилися
2 
1
Коментарі