"Молодь тікає до міста. Але вільного будинку в селі нема"

 

Як живе найперспективніша громада в Україні

Омельницька об'єднана територіальна громада Кременчуцького району на Полтавщині — одна з перших, створених в Україні 2015-го. Мінрегіонрозвитку визнало її найперспективнішою.

За два роки тут реалізували понад 50 проектів. Зробили сучасне опалення в дитсадку, капітальний ремонт будинку культури й лікарні. Купили шкільний автобус та авто для лікарів. На стіні церкви встановили сонячні батареї для нічного освітлення. Хочуть звести індустріальний парк із п'ятьма великими підприємствами, там планують створити 500 робочих місць.

Фасад сільради Омельника викладено керамічною мозаїкою. У приміщенні — підвісні стелі, пластикові вікна, нові меблі, на підлозі — ламінат.

Голова ОТГ 64-річна Олександра Шереметьєва показує куток, де донедавна від сирості мокріли стіни, на зиму заповзали вужі й жаби. Після ремонту стіну замазали зеленою штукатуркою.

— Коли в Києві два роки тому оголосили реєстрацію ОТГ, ми одразу були там. Стали однією із 159 перших громад. Починати було непросто. Дивилися на досвід Польщі й інших європейських країн. Постійно їздили туди, — каже Олександра Іванівна. Вона щойно зустрічала три делегації з обласних центрів, які приїхали перейняти досвід.

— До об'єднання бюджет чотирьох сільських рад становив 7,2 мільйона гривень. А 2016-го вже був 17,2 мільйона. Фінан­сування держави поступово зменшується. Маємо самі заробляти. Зараз одне з головних завдань — створення індустріального парку. Це територія, на якій зведемо консервний і сміттєпереробний заводи, логістичну і транспортну компанії. Проект подали на конкурс у Раду Європи. Якщо виграємо, можемо отримати 11 мільйонів гривень.

— Найважче було вирішити проблему з центральним водогоном. Система зношена. Ми побудували 8 кілометрів водогону. Але борги 500 жителів багатоквартирних будинків сягали 90 тисяч гривень. Довелося бесідувати з кожним мешканцем, щоб зрушити ситуацію з місця, — додає Олександра Шереметьєва.

Кожен староста отримує кошти залежно від кількості населення.

— Це здавалося зручним: точно знаєш, якими сумами оперуватимеш. Але тепер бачимо, що це не завжди справедливо, — говорить заступник голови громади Світлана Неіленко, 29 років. — Одні заробляють удвічі більше, але їхні кошти йдуть на розбудову сусіднього села. Систему ще треба додумувати.

Запитуємо у Світлани Анатоліївни, де знайшли роботу для працівників сільрад, яких звільнили під час об'єднання.

— Прилаштували на інші посади, — відповідає вона. — Секретарі стали адміністраторами центру надання адміністративних послуг. У сільрадах працюють староста, адміністратор ЦНАПу і землевпорядник.

Наступного року держава зменшить субвенцію — дадуть 2 мільйони гривень. Ми готові шукати додаткове фінансування. Постійно їздимо на міжнародні форуми. Дізнаємося про конкурс. Визначаємо, який об'єкт можемо відновити й готуємо документацію. Потім чекаємо на виснов­ки грантодавців, затвердження і фінансування. 2018-го запланували 42 проекти. Заспокоїмося, коли побудуємо в селі метро, — сміється Світлана Неіленко.

У селі понад 1,8 тис. жителів. Більшість працюють у місті. Решта — на аграрних підприємствах, теплицях, Кременчуцькому нафтопереробному заводі та в магазинах.

— Зміни є, але точкові. В цілому картину вони не змінюють, — говорить чоловік у кашкеті й теплій спортивній куртці. Курить біля під'їзду двоповерхового панельного будинку на вул. Центральній. Називається Олегом, 50 років. — У клубі відремонтували лише фасад. Не ясно, куди ділися 2,5 мільйона, що Шереметьєва виграла на водогін — він досі не працює. З каналізаційного люка раз на тиждень випливають нечистоти, — підкурює другу цигарку. Переходить на російську. — Для людей надо повесить информационную доску напротив сельсовета: сколько денег пришло и куда их потратили.

Біля ­багатоквартирного будинку зустрічаємося із 35-річною Лілією Ясінською. Вона — представник ініціативної групи для вирішення питання водопостачання.

— Новий водогін проклали, але до нього не підключають. Бо є борги по старому. Із 23 жовтня, без попередження, воду стали давати двічі на день по 1,5 години вранці та ввечері. Тепер уся квартира в тазах, відрах. Із 1 листопада мали підключити до нової мережі вулиці Берегову, Камишанську, Центральну й сусідню зі мною двоповерхівку. У ній всі мешканці заплатили по лічильниках і погасили борги. Місяць минув, а з водою проблеми. Дитсадок і школа воду беруть зі свердловин, а вона там технічна. На вулиці зробили красиве освітлення, тільки чомусь на жодній зупинці немає ліхтаря, — каже Лілія Ясінська.

Навпроти сільради — магазин "Меблі". Перед ним облаштували газони із системою поливу, висадили декоративні туї, встановили лави.

— Приїжджала моя подруга зі Світловодська. Казала: "У гроді немає такої чистоти, як у вас". Недавно кладовище облагородили — поставили паркан новий, пофарбували, — місцева 56-річна Любов Скляренко крутить у руках чорний кнопковий телефон.

— Боїмося, щоб "Ощадбанк" не закрили. Там скоротили робочий день. Тепер чергу треба займати з шостої ранку, бо приїздять жителі сусідніх сіл, — додає продавщиця Лариса Локтєва, 59 років.

У сусідню Демидівку нас везе староста 34-річний Андрій Пирог на сірому "Деу Ланос". До об'єднання був сільським головою.

— Давайте говорити відверто, якби не ОТГ — нічого не було б. Хіба спонсорська допомога, яку треба випрошувати. А так садок зробили. Дах клубу перекрили. Грошей уклали стільки, як річний бюджет села. Але жителям усе мало. Хочуть одразу і воду, і каналізацію, і дешевший проїзд. І щоб жити, як у гроді, — пояснює Андрій Пирог.

— Територія громади межує із Кременчуком. Це не дає розслабитися, в людей вимоги високі. Молодь все-таки тікає до міста. Але вільного будинку в селі нема. Якщо свої не купують, то з міста приїздять жити. Сім разів на день маршрутка їздить.

Дитячий садок у Демидівці розташований в будівлі колишньої школи.

— Дітей стало менше, тому школу закрили. А учнів підвозимо шкільним автобусом в Омельник. Половину будівлі залишили для будинку для літніх людей, у другій працює садок. У парку дерева посадили на честь Небесної сотні. Боремося, щоб біля них бичків не прив'язували. Теперішня політика правильна — кошти громаді дають, але жителі й самі мають вкладатися, — додає Андрій Пирог.

4 сільради — Омельницька, Демидівська, Рокитнянська і Запсільська — входять до Омельницької об'єднаної територіальної громади. Це одна з найбільших в Україні. Всього — 20 сіл. Отримує субвенції від держави та залучає закордонні інвестиції. Проекти фінансує Євросоюз для підтримки реформ. Торік міжнародні організації виділили понад 13 млн грн. На 1 грн власних коштів громада залучила 6 грн.

Школі купили сім ноутбуків

У селі П'ятихатки Кременчуцького району найбільшим здобутком створення об'єднаної територіальної громади місцеві вважають ремонт водогону. Оновлення дитсадка заплановане на 2018 рік.

— Наш проект капітального ремонту виграв конкурс в області. Отримаємо понад 700 тисяч гривень. Запланували утеплення будівлі, відновлення каналізації та капітальний ремонт приміщень, — каже керівник дитсадка Світлана Литвиненко, 59 років.

Неподалік П'ятихаток розташоване село Рокитне. На утримання місцевого навчально-виховного комплексу громада цього року виділила 670 тис. грн.

— Мої колеги шоковані, коли чують про таке фінансування. Якась сільська школа, а має сім комплектів інтерактивних дошок, клас інформатики, сім ноутбуків, — говорить 31-річний Дмитро Боярський, директор Рокитнянського НВК.

— Мріємо, щоб зробили хорошу дорогу між Омельником і Рокитним. Бо поки що є лише ґрунтова. У дощ доводиться добиратися по об'їзній, а це щонайменше 17 кілометрів, — говорить місцева жителька Ірина Філатова, 54 роки.

×