Модельєр Олександр Гапчук: "Ми спекулювали жахливими китайськими шмотками"

 

"Я на роботі щодня, з 9-ї до 18-ї", — повідомив по телефону модельєр Олександр Гапчук, 37 років.

Зустріч призначив у власному ательє, поблизу метро "Лук'янівська". Двері відчинив сам. Був у червоному трикотажному джемпері, темно-синіх джинсах і модних чоботях "козачок". Попросив зачекати 15 хвилин, запропонував чай і каву. Поки Гапчук десь ходив, ми роздивлялися на вішалках блискучі прозорі чоловічі сорочки і різнокольорові піджаки. Люди на вулиці зупинялися — милувалися його моделями.

Упоравшись зі справами, господар провів нас до кабінету. Жодного творчого хаосу там не застали. Його робоче місце схоже на шкільну парту. На столі — папір, папки і розфасовані по стаканчиках нагострені олівці. Сівши, пан Олександр автоматично взяв до рук олівця і крутив його, не припиняючи ні на мить.

Спочатку ми поговорили про Одесу, де Гапчук народився, потім про сім'ю.

Довелося принижуватися і давати "на лапу"

— Мама у мене — кравчиня. У мене її натура, я дуже м'який. А батько у 10 років віддав мене на дзюдо, потім — до технікуму промислової автоматики. Ростив із мене мужчину. Три роки я служив на флоті, у спецназі.

Як потрапили у модельний бізнес?

— О, — він заплющив очі, — це було перше самостійне рішення! У мене почалася страшенна криза — розуму, фантазії, творчості. Тренувалися тільки м'язи. У казармі, коли стояв на варті, тихенько писав вірші. А потім вирішив: усе — з мене досить!.. Що, олівця дати? — гукнув він дівчині, яка зазирнула до кімнати. — У мене їх ціла купа!

Інститут легкої промисловості, в якому ви навчалися, називають "дівчачим". Хлопці там завжди на вагу золота.

— Це правда, чоловіків там цінують. Але я був так заклопотаний навчанням, що дівчат не помічав. На третьому курсі, щоб створити першу колекцію, у гуртожитку випросив маленьку кімнатку, позичив грошей у батьків і зробив там дизайн-студію. Мої роботи побачив відомий балетмейстер Андріан Федоренко й почав замовляти у студента одяг для балету. — Олександр глянув на фотокореспондента. — Ваш фотограф попрацював? Може, він зачекає у коридорі? Гаразд, як вам зручно, — зітхнув Гапчук і продовжив.— Тоді, аби якось прожити, ми ходили на ринок біля Республіканського стадіону і спекулювали там жахливими китайськими шмотками.

Однокурсники вам не заздрили?

— Студенти — ні. А от із викладачами були проблеми. Методистка... не буду називати її прізвища, — похмурнів Гапчук, — придерлася до якоїсь дрібниці й сказала, що не допустить до захисту диплома. Довелося принижуватися і давати їй "на лапу".

У неї депресія — після всіх шоу-тусовок раптом опинитися вдома з дитиною...

Озвався його мобільний, але він проігнорував дзвінок.

Із колегами-модельєрами не ворогуєте?

— У великому місті Києві за місце під сонцем не воюють. Інтриг, на кшталт вкрасти один у одного ескізи, як у Парижі, немає. У кожного своя клієнтура. Я маю гарні стосунки з Михайлом Вороніним, з іншими також. Але на пікніки чи до ресторану разом ми не ходимо.

А з ким ходите?

— Я маю сина, Кирила, йому півтора року, — гордо повідомив Гапчук. — Іду з дому, коли він ще спить, а повертаюся, коли вже спить. Тому вільний час я проводжу з сім'єю. Лише два роки, як одружився. Брав шлюб 10 вересня, на свій день народження. Тепер мучуся, бо одне — свято, а друге — так собі.

Яке з них?

— А ви здогадайтеся.

Розкажіть про дружину. Вона, часом, не з модельного бізнесу?

— Що ви! Я романів на роботі ніколи не заводив. Вона співала в гурті "Гавана" і прийшла замовляти в мене одяг. Рік працювали. Тоді якось розслабилися і невдовзі одружилися. Їй зараз важко, в неї депресія — після всіх шоу-тусовок раптом опинитися вдома з дитиною...

З політиками товаришуєте?

— Я людина доволі замкнута, — скривився Гапчук.

А постійні клієнти, як-от брати Яремчуки, Пономарьов?

— Дмитру Яремчуку (синові Назарія Яремчука. — "ГПУ") я шив весільний костюм. А Пономарьов... О-о-о! — закотив очі дизайнер, — він страшенно нетерплячий. Раніше ескізи, моделі, тканину і фасон ми обговорювали з Оленою Мозговою, його дружиною. Міряти костюми Сашко не любить. Це катастрофа і для мене, і для нього, — розсміявся Гапчук.

Я порівнюю себе з лікарем, який допомагає людині виглядати краще

Вам подобається, як одягається наш істеблішмент?

— Чоловіки рідко шиють щось на замовлення. Часто купують класику від Вороніна.

А жінки? Подобається одяг Олександри Кужель чи Юлії Тимошенко?

— Як сказати... — Гапчук відкашлявся. — Я порівнюю себе з лікарем, який допомагає людині виглядати краще. Але не люблю епатажу. Увагу до себе треба привертати якось інакше.

Чи є людина, для якої ви не погодилися б шити нізащо?

Він подумав.

— Ні, — відповів твердо. — Я належу до сфери послуг і знаю, що клієнт правий завжди.

×