Швець 47-річний Микола Середюк із селища Смига Дубенського району на Рівненщині 32 роки знаходить і розбирає міни та воєнні артснаряди. У селищі йому дали прізвисько Коля-мінер.
— Що знову міліція на мене справу завела? — Микола Володимирович із недовірою зустрічає на заваленому інструментами та іржавими залізяками подвір"ї.
Навпроти хати — цегляна новобудова. У ній господар планує відкрити майстерню з ремонту взуття. Худобу і птицю не тримає.
— Першу 100-кілограмову авіабомбу я розібрав у 15 років, — згадує. — Вибухівку знайшли робітники в кар"єрі неподалік села, і я виїхав по неї з двома друзями. Пхали бомбу на руках, потім повантажили на велосипед і сховали на пагорбі. Я взяв молотка і кусачки — треба було викрутити боєголовку. Спершу страшно було, але притерпівся. Стукну кувалдою — хлопці в кущі тікають і вуха затуляють руками. А я стою і думаю, як краще запал витягти.
Згадує, як видобув із бомби 4 кг толу. Зсипав вибухівку в мішок і потім два тижні робив із неї самопали.
— Мода така серед хлопців була, — пояснює. — Я робив заклепанці — клав вибухівку в кусок труби, заліплював гумою і кидав у вогонь. Голосно бабахне — а нам і щастя! Випадково підпалив літню кухню — півсела на пожежу прибігло.
За кілька років Микола на практиці навчився розбирати боєприпаси. Професійної освіти не має. Після школи вивчився в Кременецькому ПТУ на столяра.
— Будь-які гранати, фугаси і міни можу розібрати і знешкодити. Хіба балістичних ракет ніколи не бачив. Не люблю вихвалятися, але жоден терорист ще не придумав такого пристрою, який би я не міг знешкодити. Хоч ніякої технічної літератури про боєприпаси не читав. Навіть марки жодної не знаю. Опишіть мені детонатор чи форму снаряду — скажу як і чим треба знешкодити.
Запитую, чи були травми від боєприпасів.
— А ви на мої руки погляньте, — показує долоні у шрамах. — Вісім разів був на волосину від смерті. Колись фугас у руках розірвався, ліве око пошкодив.
Боєприпаси знаходить металошукачем і знешкоджує на закинутому військовому полігоні "Буща" за селищем. Дубенські еменесники називають цю ділянку найнебезпечнішою в області.
— Не люблю міни часів Першої світової. Вони не розкручуються. Найбільше мене цікавлять радянські та німецькі снаряди. У німців матеріал дорожчий — багато алюмінію. Радянські міни найнебезпечніші. У них інерційний механізм.
Дружина Сердюка 43-річна Галина працює на залізниці.
— Жінка мене не картає. Тільки просить, щоб вибухівки не приносив на подвір"я. Односельчани мене захищають. Бояться, що міліціонери заберуть за самовільне знешкодження боєприпасів. У міліції думають, що я навмисне вибухівку по селу ховаю. Кілька років тому показав їм два снаряди, а вони мене у відділок забрали.
Виховує двох синів. Павло, 18 років, служить в армії, а 12-річний Володимир — школяр.
— Шкодую, що нема кому свої знання передати. Синам бомби не цікаві — і слава Богу. Хотів би навчити професійних саперів. Торік у Севастополі авіабомбу з тонною тротилу знайшли і людей відселяли. Я би ту вибухівку за кілька годин знешкодив.
— Скільки він нам людей порятував! — говорить сусідка Сердюка 63-річна Галина Трофимук. — 40 років тому в селищі підірвалися на снаряді троє хлопців. А тепер тихо. Якщо бачимо в землі гранату чи щось таке — одразу біжимо до Колі.
3 
1
Коментарі