Киянин 60-річний Микола Хрієнко 20 лютого вирушає в 6-місячну подорож Росією. Маршрут проклав між Полярним колом і береговою лінією Північного Льодовитого океану. Це третя подорож Хрієнка до Росії: 2004-го він подолав 40 тис. км, позаторік — 33 тис. км.
Мандрівник збирається дослідити, як живуть українці за Уралом, підготувати фотовиставку та написати книгу.
— Я описую, як люди живуть зараз, — розповідає Микола Хрієнко. Його густе чорне волосся наполовину посивіло. Розмовляємо в кафе на Подолі в Києві. — Під час першої подорожі мій рюкзак важив 39 кілограмів, у другій — 33. Цього разу зроблю полегшений варіант. Одразу одягну теплі речі. Візьму ось цю куртку з пір"ям гаги, — мацає червоний пуховик із написом на спині "Юкрейн". — Це подарунок Українського антарктичного центру. В дорозі найбільше місця займає апаратура: фотоапарат плівковий, до нього три об"єктиви, запасна "мильниця", диктофон касетний, шарикові ручки, олівець, блокноти, щоденник, бінокль, географічні карти регіонів, ніж, компас, легкий штурмовий намет, спальний мішок, взуття змінне, спортивний костюм шерстяний, дві пари носків, светр теплий, рукавиці трьох видів — одні без пальців, щоб зручно було фотографувати. Беру ще дві шапочки — товсту подвійну і з "вухами". Із їжі — кілька шматків просоленого сала. Вибираю потовстіше, ріжу на шматки — як господарське мило, солю крупною сіллю. Тиждень тримаю його в банці, потім сіль зчищаю і ще раз солю на сім днів. Перед дорогою замотую сало в папір і в кульок. Наскрізь виделкою проколюю по чотири дірки, щоб дихало. Так воно тримається в рюкзаку два-три місяці й не псується, лише жовтіє. Ще купую кілька плиток чорного московського шоколаду "Експедиція", він найкалорійніший. Каву насипаю в пакет. Чай лише в пакетиках, і поколені грецькі горіхи.
Цікавлюся, чи має якийсь талісман?
— Не вірю ні в які прикмети, можу три рази повернутися додому, коли щось забув. А талісман у мене є, але про нього навіть дружина і діти не знають. Це пов"язане з моєю матір"ю і дитинством.
Микола Хрієнко народився на Кіровоградщині, у селі Ново-Липове Новогеоргіївського району.
— Поряд Кременчуцьке море було. Я любив там кататися на ковзанах. Разів зо три провалювався під лід. Щоб не мерзнути, коли впаду у воду, почав купатися взимку. Тепер у Києві їжджу в Гідропарк на Дніпро. Під час цієї подорожі до Росії планую скупатися в Північному Льодовитому океані.
Виймає з рюкзака зо 50 фотокарток із попередніх походів.
— Це українці, які живуть у Росії. Здебільшого голови колгоспів, різних підприємств. Ось мер Магадана Володимир Печений, — показує фото чоловіка. — Він народився в Чернівцях. За освітою учитель. Так зрадів, коли я до нього українською заговорив. Наших людей видно одразу. Їх хоч на Північний полюс відсели, а все одно розводитимуть помідори, огірки і квіти. Сургут чорт знає де! — прикладає руку до лоба. — Вічна мерзлота, а там у кожного українця як не клаптик землі біля будинку, то на підвіконні щось росте. А хати свої вони в жовто-блакитний колір фарбують, як український прапор.
Україною Хрієнко пройшов 6734 км.
— У Дніпропетровській області в селі Аврамівка вирішив заночувати в наметі. Із траси треба зійти так, щоб тебе ніхто не бачив, бо можуть підкрастися й убити. Я коли надумаю зійти з траси, дивлюся в бінокль, чи не їдуть машини. Біля Абрамівки знайшов яр із густим тереном. Розклав намет, поїв і заснув. Но я сильно хроплю, — опускає очі. — Раптом серед ночі чую: за затяжку намету хтось перечепився. Я розстібнув намет, а мені в очі ліхтарем присвітили. Я одразу за ножа вхопився! Його завжди за поясом тримаю. Запитав, хто там.
Сало проколюю наскрізь виделкою по чотири дірки, щоб дихало
А воно щось плямкать стало: Петро, живе в Аврамівці. Ішов додому, із кумом був у сусіда, який стереже кавуни. Та так накавунячилися, що і кавунів додому не взяли. Кум пішов перший, а Петро залишився допивать. Потім хотів кума догнати, пішов напрямік через яр і почув, що хтось хропе. Думав, що то кум. Я запросив Петра в палатку, пригостив салом. Так він у мене і заснув. На світанку схопився і каже, що дружина Галя його з"їсть: він-бо зраджує їй, постійно відбріхується, а тепер вона точно подумає, що в коханки цілу ніч був. Я написав записку: "Дорога пані Галю, я журналіст із Києва. Проходив через Аврамівку, ночував у яру. О третій годині ночі, повертаючись з баштану, до мене прийшов ваш чоловік Петро. До ранку спав у мене. Не лайте його. Будете в Києві, заходьте в гості". І написав свої телефони.
— Запитую, чи сумує чоловік у дорозі?
— На таке нема часу. Припливи тоски були лише тоді, коли вдома сім місяців не був. У душі щеміло, згадував дитинство, однокласників, могили батьків, дружину. В Якутії не мав можливості подзвонити додому 13 днів. Переполошилися всі. Дружина в мене дуже мужня жінка. У неї сльози лише коли зустрічає мене, а коли проводжає — не плаче, терпить. Але коли не дзвонив їй два тижні, тоді мені здалося, що заплакала. Її звати Тамара Анатоліївна. Вона вчителька географії. Сама була в експедиціях на Тянь-Шані, на Памірі. Воно добре, що я подорожую — менше набридаємо одне одному. Вважаю, мені легше, ніж їй чекати вдома. Але боротися з моїми походами — це все одно, що боротися з облисінням чи зі старінням. Після подорожей люблю коли приходять друзі. Сам смажу рибу, картоплю, яєшню. Коли це все подаю, і воно парує, а люди смачно їдять — для мене це найбільше задоволення. Потім п"ємо по чарці, і аж тоді я знімаю напругу. Люблю підійти до вікна в спальні, звідки видно вулицю Горького. Тоді мені не хочеться нікуди. Але таке тягнеться днів п"ять, потім знову щось починає ворушиться, — гладить рукою живіт.
1949, 5 січня — Микола Хрієнко народився у с. Ново-Липове Новогеоргіївського району Кіровоградської області в родині колгоспників
1955 — рідне село затопило, родина переїхала жити в сусіднє — Бабичівку Світловодського району
1974 — одружився із географом Антоніною. Народився син Андрій. Через два роки — Сергій
1976 — закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка
1974–1988 — працює журналістом у газетах
1996 — почав мандрувати Україною. Зробив десять піших походів
2004 — пішов на пенсію
1 
1
Коментарі
1