— Я так боялася, що дві доби чергувала у під'їзді, — розказує у вівторок зранку 19-річна Катерина Буртова. Вона з матір'ю 40-річною Аллою та молодшими 15-річними Артемом і Дар'єю, Єлизаветою, 12 років, 10-річною Софією й Андрієм, 9 років, мешкає у квартирі на третьому поверсі на столичному просп. Комарова, 16. Судова виконавча служба виселяє їх. Суд установив: помешкання належить іншому власнику.
— Под двери подсунули записку, что нас 13 марта в 11.00 придут выселять. А сверху ручкой дописали: "Никакие отмазки на этот раз не пройдут!" — Катерина показує постанову з державної виконавчої служби Солом'янського райуправління юстиції про примусове виселення. — Нас уже приходили виселяти, на початку лютого. Обіцяли за волосся викидати з квартири. Йти нам нікуди. Мама так хвилювалася, що сьогодні зранку підскочив тиск. З гіпертонічним кризом її відвезли до лікарні.
Об 11.00 у "хрущовці" сидять Катерина, Артем, Єлизавета, подруга їхньої матері 45-річна Олена Анатоліївна та адвокат Олег Веремієнко, 31 рік. Решту дітей відвели до сусідки на першому поверсі.
Уздовж стіни в коридорі синя шафа-купе. У кімнатах — дитячі ліжка, на стінах яскраві шпалери з папугами, динозаврами та зірками. У напіввідчинених шафах видно на вішаках дитячий одяг і шкільну форму. Біля вікна — стіл, на поличках стоять підручники. У помешканні живуть кіт, черепаха та шиншила.
— Квартира двокімнатна. Зробили дві з однієї, — пояснює Катерина. — Ми тут живемо з 2002 року. Ми з мамою доглядали за власником квартири Олександром Потієвським. У нього була інвалідність, мав хворобу Дауна. 11 листопада 2008-го він помер, ми його поховали. Мама ще 2001-го дізналась, що він нібито подарував комусь квартиру, зверталася до органів опіки, бо він же недієздатний. Після його смерті шукала через міліцію осіб, на яких оформлене помешкання. Тоді прийшов позов про виселення від власника квартири Віталія Уліцького. І в Солом'янському, і в Апеляційному суді ми програли. Зараз справу розглядає Вищий спеціалізований суд. Раніше ми з батьками жили в сусідньому будинку. Потім батько покинув нас, а бабуся продала ту квартиру.
Катерина розповідає, що мати працює в приватному бізнесі.
Об 11.08 у двері грюкають.
— Що робити, відкривати? — питає Олена Анатоліївна.
— Ліза, швидше на кухню! — кричить Катерина меншій сестрі.
Підходить адвокат Веремієнко.
— По поводу чего вы пришли? — питає крізь двері. Пояснює, що в хаті тільки діти, матір забрала "швидка". Відчиняє, просить увійти державного виконавця Людмилу Штойку, 36 років. — Тільки ви одна, будь ласка.
Розмовляють при відчинених дверях. За чиновницею на сходах стоять із десяток молодих чоловіків. На вулиці видно дві автівки — мікроавтобус фірми, яка зламує замки, та білу вантажівку.
— Это понятые, грузчики и представитель собственника. Я захожу с ними. Есть закон и решение суда, выполняем решение от 18 января, — каже виконавець.
— Тут написано: Аллу Валеріївну з усіма залежними від неї особами, в дужках — дітьми, — читає постанову адвокат. — Так кого ви будете виселяти? Вони всі мають бути перелічені. У вас документи не в порядку. Присідайте на 5 хвилин, зараз привезуть довідку з лікарні, що мати дітей там. Ви не можете дітей виселити на вулицю взимку.
— Я не знаю, что здесь есть дети, — Людмила Штойка намагається ввійти. Адвокат її не пускає.
Судовий виконавець гукає дільничного. Кричить на вантажників:
— Вы будете исполнять решение суда?
Представник власника не називається. Це чоловік приблизно 175 см на зріст, одягнутий у чорне, на голові кепка, насунута на лоба. Під рукою чорна пластикова тека.
Адвокат викликає міліцію.
— Називаються виконавцями, а в них не вказані імена людей, яких вони збираються виселяти. Поруч якісь братки та бандити, дітей погрожують викинути на вулицю, — каже в слухавку.
Вантажники курять на сходах.
Приїжджає наряд міліції. З'ясовують, що сталося, і їдуть. Адвокат викликає інших. Після того, як і ті правоохоронці їдуть, юрист із виконавцем домовляються, що довідки з лікарні достатньо, аби відкласти виселення до часу.
— Ця жінка коли сюди вселялася, не знала, що це не її квартира? — говорить представник власника. — Ви вже всі вуха прожужжали цими дітьми. Фу, ще й квартиру завоняли тваринами. Я просто вирішив обійтися малими грошами, тепер — будуть великі. Є профі, які спеціалізуються на виселенні.
О 12.42 складають акт. Представник власника з вантажниками та судовий виконавець ідуть.
— Мы очень боялись. Просто не показывали, — ділиться Єлизавета Буртова після того, як двері зачинилися.
— Кто заплатил денег, тот и получил квартиру, — курить у під'їзді сусід із першого поверху, на вигляд трохи за 30.
Адвокат пояснює: діти народилися і виросли в цій квартирі, прожили 10 років, тому мають право претендувати на житло.
— Суд мав зазначити, куди їх виселяти — у притулок чи соціальну установу, а не просто на вулицю. Про дітей, як про мішки з картоплею говорять, — розказує Олег Веремієнко.
— Ми захищали на суді інтереси Алли Буртової та її дітей. Виступали за те, щоб їх не виселяли. Але суд виніс рішення не на нашу користь, — запевняє начальник організаційно-аналітичного відділу опікунської ради Солом'янського району Лідія Стрелюк.
3 
1
Коментарі
2