Сороковини справили за 34-річним Андрієм Питаком із Тернополя. 1 березня він загинув. Виконував бойове завдання на трасі між селищем Новотошківське й містом Гірське Попаснянського району на Луганщині. Його авто підірвалося на протитанковій запальній міні.
— Коли принесли повістки в міськраду, він не ховався. Узяв її і побіг до військкомату. Ми часто телефонували до нього. Питали, чи потрібно щось передати, купити. Скромно відповідав, що все має, — каже Людмила Чорномаз із управління соцполітики Тернопільської міськради.
До війни Андрій працював в цьому управлінні, обслуговував громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Його мобілізували 6 серпня торік. Був на військових навчаннях у Рівному, потім — у Житомирі. 27 листопада у складі 80-ї аеромобільної бригади вирушив на фронт.
Мати 56-річна Мирослава Питак робила три експертизи ДНК, щоб поховати сина.
— Андрій не служив в армії. Казав, як отримає повістку — піде воювати, — розповідає Мирослава Володимирівна. — Син у мене — патріот. Пишався, що потрапив в аеромобільні війська. Щодня телефонував додому. 29 лютого його голос чула востаннє. 1 березня я його набрала, але телефон був вимкнений. Думала, Андрій спить чи на завданні.
Бійця поховали 28 березня на Микулинецькому кладовищі Тернополя.
Коротко
17-річний Іван Коврига з Рівного 2,5 року боровся із хворобою. Його серце збільшилося і не вміщалося у грудній клітці. Хлопця мали прооперувати в Білорусі за $100 тис. Гроші збирала вся країна. Клініка вимагала повної передоплати. Іван звертався до президента з проханням дозволити трансплантацію в Україні.
Щодня приймав по дві жмені препаратів. 900 грн пенсії на ліки не вистачало.
Розмір його серця вчетверо перевищував норму. Орган тиснув на легені, діафрагму й печінку. Хлопця не стало 18 квітня.
Литовська письменниця 88-річна Марія Рольникайте померла в ніч на 7 квітня в Санкт-Петербурзі. Під час Другої світової війни вона була в'язнем Вільнюського гетто, концтаборів Стразденгоф і Штуттгоф. Там загинули її мати, сестра і брат.
— У гетто я вела щоденник. Доводилося писати на клаптиках паперу від цементних мішків. Щоб зберегти спогади, завчала напам'ять, — казала Марія Григорівна.
Після війни закінчила Московський літературний інститут. Її автобіографічна книжка "Я повинна розповісти" про життя в гетто й концтаборах перекладена 18 мовами. Від 1964 року жила в Санкт-Петербурзі.
Роковини справили за киянином 74-річним Олександром Сіпакою. Він помер 25 квітня торік від раку шлунку. Був удівцем. Дружину Людмилу пережив на шість років. Доглядала батька молодша донька Наталія, 46 років. Квартиру покійного розділила з сестрою Анастасією, 48 років.
— Ми домовилися з Настею, що я за татом доглядатиму й мені лишиться його квартира. За півтора року лікування витратила майже 60 тисяч гривень, — розповідає Наталія Олександрівна. — 12 тисяч пішло на похорон. Коли за півроку по смерті почали ділити спадок, Анастасія стала вимагати півквартири собі. Пішли до суду. Оскільки моя домовленість з нею була усною, суддя мені не повірив. Квартиру поділив між нами.
19 квітня попрощалися з головним архітектором міста Рівного Сергієм Семенцем, 55 років. Він помер у лікарні. Вночі 16 березня Семенця знайшли непритомним неподалік гаража в селі Зорі Рівненського району. Лікарі діагностували черепно-мозкову травму. Одна із версій — напад, пов'язаний із професійною діяльністю. Місяць за його життя боролися лікарі. Родині покійного надали 20 тис. грн допомоги.
2 
1
Коментарі