— 21 січня виповнився рік, як я працюю менеджером в агенції Національної федерації футболу "Україна Футбол Інтернешнл", — розповідає російською 23-річна Марина Суркіс, донька президента київського футбольного клубу "Динамо" Ігоря Суркіса. — Переписуюся із закордонними клієнтами, організовую матчі. Моя посада — менеджер зовнішньо-економічної діяльності та маркетингу. Тато пропонував відкрити власний бізнес, але я не хочу бути керівником лише фіктивно. Спочатку треба вивчити бізнес по всіх його щаблях, а потім створювати щось своє.
У столичному ресторані "Тифліс" на вул. Шота Руставелі Марина п"є трав"яний чай.
— Живу спокійним життям. Хто хоче зі мною познайомитися, може написати на мою сторінку в "Одноклассники" чи "ВКонтакте". Відповім усім, — усміхається.
Прошу розповісти про дитинство.
— Хотіла бути вчителькою, можливо тому, що моя бабуся Римма Яківна вчителювала. У батьків я була одна і мріяла, що в мене буде братик чи сестричка, яких я виховуватиму і вчитиму. А коли була зовсім малюсінька, ставила лялькам крапельниці. Мабуть, це в мене від дідуся Михайла Давидовича. Він був військовим лікарем, потім невропатологом. Але коли підросла, зрозуміла, що хоч ці професії важливі, хочу чогось активнішого, пов"язаного з бізнесом. По знаку зодіаку я лев, люблю бути в центрі уваги.
Як вас виховували?
— Ніколи не наказували і не сварили. Няньок у мене не було, ходила всюди з батьками. Коли мені було років три, тато з мамою кудись нарядилися, а мене не беруть. Тато в зеленому костюмі, мама в нарядному коричневому платті. Сказали, йдуть провідати бабусю, бо вона прихворіла, а мене не беруть, щоб не заразилася. З істерикою я лягла спати. А через чотири роки в шафі знайшла фотографію, де батьки в тому ж вбранні за столом у ресторані.
Вас балували?
— Ні в чому не відмовляли. Але коли, наприклад, приходили із мамою в магазин, то вона казала вибрати одну ляльку, а не всі десять, які мені сподобалися. У 14 років батько повіз мене у Францію, ми перекаталися на всіх атракціонах. Він знає, коли і що мені можна дозволити. Хоча до 18 років стежив, щоб я не гуляла допізна. Перевіряв, як учуся. Любив ходити до школи на "Шоу талантів", де я співала. Це в мене від мами — закінчила музичну школу по класу фортепіано.
Коли Марині було 8 років, батьки розлучилися.
— Я жила з мамою. А тато приходив до нас майже щодня. У них і досі дружні стосунки.
Чотири роки Марина вчилася в Лондоні в приватному міжнародному університеті "Ріджент бізнес скул".
— Університет знаходиться в парку, там прекрасна природа. Зі мною вчилися студенти із пристойних родин з усього світу. Навчання було цікавим і неважким, бо я добре знала мову і не пропустила жодної пари. Жила неподалік університету. Із москвичкою Оленою знімали двокімнатну квартиру, дуже подружилися. Тепер їжджу до неї чотири рази у рік.
У Лондоні навчилася готувати, а до того і ножа в руки не брала. Мама якийсь час нам рецепти підказувала, вона дуже смачно готує. Робить найтонші у світі млинці. Я люблю її голубці, печеню, смажену картоплю з цибулею.
Гуляли з кавалерами?
— Ні, з друзями! Я ж приїхала вчитися, а не сімейне життя влаштовувати.
Які чоловіки подобаються?
— Важливо, щоб чоловік був статним, а головне — мав сильний характер. Інакше я візьму ініціативу у свої руки і мені з ним буде нецікаво.
Про сім"ю вже думаєте?
— Можливо, упродовж п"яти років її створю. Але до того маю сама добре стояти на ногах. Мрію народити сина — кучерявого, із голубими очима, світленького. А потім дівчинку, можливо, років через сім. Батьки уже зараз онуків просять.
Від другого шлюбу в Ігоря Суркіса є 7-річна донька Яна.
— Мені було 16, коли народилася Яночка. Тоді тато став менш строгий до мене. Сестричка дуже розумна. Якось прийшла до мене на роботу, я ще була зайнята. Яночка попросила дати їй розмальовку і тихенько сиділа з нею хвилин 30, як доросла. Вона вчиться в американській школі. Я люблю їй підказувати, як правильно вимовляти слова англійською. Із новою родиною батька я дружу. На 50-річчя ми із сестричкою та його дружиною виконували для тата пісню "Жіноче щастя".
Марина переїхала жити до нової квартири в центрі столиці.
— Квартиру подарував тато на 18-річчя. Вона на другому поверсі. 1996 року відпочивали на Кіпрі, там був землетрус у 6,5 балів. Після того я боюся верхніх поверхів. Мені здається, у випадку землетрусу не встигну вибігти. Квартира готова для сімейного життя. Там навіть є кімната для майбутньої дитини. Ремонт робила моя мама Ірина. По Інтернету в Лондон слала мені фото інтер"єру на узгодження.
На правій руці в Марини червона вовняна нитка від зурочення.
— Мені її подарувала знайома з Америки. Сказала, що це від недобрих поглядів, — пояснює.
На шиї в дівчини хрестик, у вухах сережки з білого золота.
— Цей набір мій улюблений, — гладить маленький хрестик. — Батько подарував його на 21-річчя. А останній його подарунок — поїздка в Америку на Новий рік. Була в Маямі з друзями.
2 
1
Коментарі
1