Дружина 32-річного футболіста Владислава Ващука Маргарита Січкар, 38 років, — власниця київського ресторану "Тампопо". У своєму закладі жінка розмовляє з Галиною Логвіновою, колишньою директоркою агентства "L-моделc".
— Вы пришли раньше условленного времени, — Січкар швидко дивиться на маленький наручний годинник і просить кореспондента "ГПУ" зачекати. Кличе офіціантку, замовляє чорний чай.
— А пам"ятаєш нашу спільну знайому, таку чорненьку? — запитує Логвінова.
— Живе в Чорногорії з дипломатом, — випалює Січкар.
Жінки перешіптуються, сміються.
— Розумієш, якщо вже народила дитину, її потрібно виховувати, — підвищує голос Маргарита. — А не покинути на купу няньок. А потім дивуватися, що в неї кепський характер.
Маргарита підводиться. Голосно каже Логвіновій, що передзвонить, аби домовитися про благодійний проект для дітей-сиріт. Сідає за столик, поправляє рукав синьої з чорними розводами сукні від Мері Джей. На обличчі жінки немає косметики, погляд веселий.
— У мене життя до дрібниць розписане. Щойно інструктувала бізнес-леді, як зайнятися доброчинністю. Я не пліткарка, — запевняє Маргарита. — Усі розмови лише по роботі.
Її перериває дзвінок.
— Міша, я в "Тампопо", — каже в трубку Січкар. — Буду ще 30 хвилин.
Пояснює, що має ще одну зустріч. Вимикає в телефоні звук. Кличе офіціантку. Просить принести з автомобіля свою книгу "Щоденник рестораторки".
— Візьми ключ у мене в пальті. Відкрий багажник — там цілий пакунок книг. Візьми одну, — каже діловито. — У нас із Владиславом є три авто, — пояснює Січкар; одночасно стежить, куди пішла офіціантка. — Я воджу БМВ-525, бордовий перламутр. У Влада — БМВ М 6. А ще ми маємо джип.
Розпитую Січкар про першого чоловіка. Усмішка зникає з обличчя Маргарити.
— Я вийшла заміж у 18. Ми прожили разом 5 років. Чоловік працював на будівельній фірмі, — згадує вона. — Потім усе покинув і переїхав у Штати. Давайте я краще розповім вам про "Тампопо". У перекладі з японської це — кульбаба. Кульбабка — як дитина, — голос жінки стає лагідним. — Спершу нагадує зародок дитини, потім голову дорослого. А тоді сивіє та лисіє.
Я вийшла заміж у 18 років
Каже, наступного року збирається поїхати в Японію — коли там цвістиме сакура.
— Мене мама народила в Японському морі, на острові Руський, — веде далі. — Мій батько був офіцером Далекосхідного флоту. Та в Японії я ніколи не була. Шкода, що Влад не зможе поїхати зі мною. У нього в квітні тренування. Коли я народжувала, його теж із тренувань в Криму не відпустили. Приїхав лише через три дні, — опускає кінчики губ Маргарита.
Розказує, що живе з чоловіком, мамою та сином у триповерховому особняку в Гостомелі. Це неподалік Києва.
— Поруч зводимо ще один триповерховий будинок. Хочу, щоб там жила моя мама. Люблю, коли близькі люди й поряд, і трохи на відстані, — нахиляє голову, милується короткими охайними нігтями.
До зали заходить кремезний чоловік у діловому костюмі. Офіціант вмикає кавоварку. Маргарита підвищує голос, звертається до гостя.
— Вы обедать будете? Че, нет? Съешьте что-то.
— Може, краще я приїду пізніше, — невпевнено відповідає чоловік.
— Сиди! — владно наказує Січкар. — У мене до тебе розмова на 15 хвилин.
Розповідає, що вдома в неї живуть ангорські коти Демі та Брюс, собаки Шері та Дорі. Постукує кінчиками нігтів по столу, спостерігаючи, як залою бігають офіціанти.
— Шері — дворняга, Дорі — вайт-вест-тер"єр. Його Влад замовив із московського розплідника мені на день народження. Учора ми стригли нашу кішку Демі. Собаки бігали довкола, ми з мамою тримали її, майстер чикрижив. Постригли налисо. Тепер вона схожа на маленького лева. Трохи шерсті лишилося на лапках і на кінці хвоста. На нього зав"язали бант,— сміється. — Хочете глянути?
Жінка розкриває мобільник. Показує на екрані лисого ангорського кота з переляканими очима.
Згадує, як 1998-го познайомилася з футболістом київського "Динамо" Владиславом Ващуком.
— Наш спільний друг привів Влада в ресторан "Пантагрюель". Я була співвласницею цього закладу. Подумала: "Ну от! Ще один мачо, розбалуваний жіночою увагою". Влад запрошував на каву, я відмовлялась. Якось подруга застала нас під час обідньої розмови. Каже: "Навіщо ти з ним зв"язалася? Це — футболіст Ващук. Він несерйозно ставиться до жінок". Владислав уболтав мене сходити в ресторан "Діксіленд" на вечерю.
Маргарита коситься на чоловіка в діловому костюмі. Той постукує під столом ногою в чорному блискучому черевику, роздивляється наручний годинник.
— Я тоді відкривала в Москві ресторан "Гетьман", — згадує. — Влад часто зустрічав мене в аеропорту з квітами. Що кохає — зізнався по телефону. Я навіть зраділа, що мій ресторан у Москві закрився. Бо могла проводити час із Владом.
Маргарита Січкар зустрічалася з Ващуком два роки. Каже, бачилися від 3 до 7 днів на місяць. Владислав часто їздив на тренування, а вона — у відрядження. Коли жінка завагітніла, Ващук заявив, що вони мають жити разом.
— У нас цивільний шлюб, — говорить Маргарита. — Головне в таких стосунках — довіра.
Січкар потирає долоню об долоню, просить відпустити її.
— У мене важливі переговори, — опускає очі. Підводиться із-за столу й рушає до чоловіка в блискучих туфлях.
— Ну, Міша, і як ми будемо організовувати нашу благочинну акцію...— починає на ходу. У руках Маргарити дзвенить телефон, вона відключає його.
1969, 24 квітня — Маргарита Січкар народилася на острові Руський (Далекий Схід, Росія) в сім"ї військового та інженера
1985 — батьки переїхали до Молдови; Маргарита вступила до Київського торговельно-економічного інституту на спеціальність інженер-технолог шкільних їдалень
1986— вийшла заміж за працівника будівельної компанії
1987 — розлучилися батьки
1992 — розлучилася сама
1998 — познайомилася з футболістом "Динамо" (Київ) Владиславом Ващуком; відкрила в Москві ресторан "Гетьман"
2000 — народився син Віталій
2002 — відкрила в Києві ресторан " Тампопо"
2 
1
Коментарі
5