Галина Аврамівна Шевченко, 82 роки, мешкає в містечку Димері під Києвом, на вулиці Миколи Гоголя, чий прапрадід, розповідають, тут сотникував. А тепер за "головного" в Димері Галина Аврамівна.
Сусіди розказали, що саме вона добилася для вулиці газу.
Років п"ять тому тодішній губернатор Київщини Анатолій Засуха запросив її на "бал героїв". Там, за святковим столом, Галина Аврамівна й вибила для себе та сусідів газ.
На її ім"я й гроші з області прийшли. Місцеве начальство прибігло. Кажуть: ідіть, одержите 10 тисяч. А вона — ні. Поставила умову: "Знайдіть підрядчиків — їм і платитиму". Не віддавала грошей, доки труби не проклали й газ не підключили.
Тепер бабуся переймається водогоном.
Галина Аврамівна — колишня доярка, має купу орденів і медалей. Чіпляє на жакет зірочку героя соціалістичної праці — не золоту, а мідну. Син зробив дублікат після того, як першу ледь не відібрали — начебто для музею. І вперед — по кабінетах.
А медаль "За видатні досягнення в народному господарстві" їй вручили на партійному з"їзді в Москві, в 70-ті. Перед тим з області в село приїхав інструктор і зобов"язав директора школи, Клавдію Калиниченко, 61 рік, за одну ніч навчити доярку з трибуни виступати.
— Ну, ми й тренувалися, — розповідає пані Клавдія. — Я їй у тексті наголоси розмітила й голос ставила...
Однак на з"їзді у Галини Аврамівни голос пропав геть чисто.
— Встала я й клубок у горлі не можу проковтнути. Взяла ту червону папку й нічого не бачу...
Промову вона сказала не по писаному, а як звикла. У Димері її слухали перед телевізором.
Або "народного" дадуть, або ж, як спіткнеться десь, посадять
На бенкеті Шевченко сиділа поруч з першим секретарем ЦК Володимиром Щербицьким.
— Поскаржилася, — згадує Галина Аврамівна, — що не знаю, якою виделкою що їсти. Він узяв отак ножичок та помідора мені розрізав. Головне, порадив, щоб не нарізала зайвого. Бо що ми не з"їмо, мовляв, кухарі додому заберуть...
Бабуся виймає з холодильника вкриту памороззю пляшку — із самогоном. На стіні висить фото сім"ї Ющенка. На диванах — вишиті подушки й простирадла.
Галина Аврамівна швиденько ставить на стіл варену картоплю, тушковану печінку, заливну щуку з грибами, помідори. Пропонує ще й "грецьку кашу", яка в печі упріває. І домашнє яєчко випити.
Пенсіонерка доглядає порося, курочок, має сорок соток городу. Допомагає харчами місцевому будинку престарілих. Скаржиться, що не може покинути господарство й поїхати до 62-річного сина Анатолія Липника, у Львів. Або до онуки Галини, 22 роки, — в Київ.
— У Києві в мене правнучка народилася, Христина, — хвалиться прабабуся. — А син у мене — народний артист України! Працює у Львівському оперному театрі.
Від міцної горілки Галина Аврамівна розчервонілася й пригадала, за що її Толі дали "народного".
— Якось написав : "Мамо, мене Леніним обрали?" У театрі ставили "10 днів, які сколихнули світ". Мого Толю "призначили" вождем пролетаріату. Написав мені, що або "народного" дадуть, або ж, як спіткнеться десь, посадять?
Бабуся підперла руками голову.
— Сиділа я у першому ряду й обливалася слізьми. А поруч мене великі люди животи букетами прикривали — всім хотілося Леніна привітати.
Тут мій синок виходить. Йолочки на сцені отак стоять, — показує рукою. — Солдат під ними з рушницею. І чогось Ленінові, синочкові моєму, захотілося нагнутися — за шишечкою, чи що? А мені здалося, що він спіткнувся. Аж зойкнyла на весь зал: "Ой, лишенько, його ж посадять!"
Він так розпереживався, що й на уклін не вийшов. То я з усіх рядів квіти позбирала — ті, які Ленінові принесли. Кажу, давайте мені, мамі, — я передам?І занесла до гримерки, щоб усім артистам хватило. А він стоїть, чулок з голови знімає.
Після цього випадку син заборонив Галині Аврамівні на його спектаклі ходити.
8 
35413
Коментарі