— Думала, у Львові люди добріші й відкритіші. Та в один із перших днів мене ледь не задушив якийсь божевільний у трамваї, — розповідає 22-річна Ліза Сівец із Сімферополя.
Улітку 2014-го переїхала до Львова. Навчається на журналістиці в університеті ім. Франка.
— Найбільшою проблемою було змиритися із новою дійсністю. Я переїхала за власним бажанням. Та події відбувалися надто швидко. Було важко без людей, до яких звикла, без можливості побути вдома на вихідних, — продовжує.
Навчалася на третьому курсі Таврійського університету.
— До Львова відправилася в липні. Написала заяву на переведення в університет і на поселення в гуртожиток. Щоб не перескладати 30 предметів академрізниці, вдруге вступала на третій курс. А коли в серпні переїхала, виявилося, що мою заяву загубили. Кожен день мене переводили в нову кімнату. Пощастило, до Львова приїхали два моїх однокурсники з Криму. Вони допомогли.
Батьки Лізи залишилися у Криму.
— До останнього здавалося, що референдум пройде, але нічого з того не буде, — говорить Ліза. — Перше важке враження, коли неподалік університету проїхали танки та БТРи без прапорів. Потім переслідували активістів кримського Євромайдану. Мої друзі почали виїжджати ще до референдуму.
Мама була проти, щоб я їхала. Домовилися, не кидатиму університет посеред року. Я пообіцяла закінчити третій курс. Вона сподівалася, що в мене нічого не вийде і я повернуся.
Львів — невелике місто. Схоже на Сімферополь. Красивий центр — як бонус. У Львові роблять гроші на історії. А в Сімферополі не навчилися навіть пам'ятати її.
З України їхати не бажаю. У мене немає дому, але це певний плюс. Хочу раз на кілька років змінювати місце проживання.
3 
1
Коментарі