36-річна Олена Перелигіна з Донецька десять років працювала акторкою в театрі ім. Артема. Грала ролі першого плану. 2000-го пішла зі сцени, щоб доглядати сина Максима. Хлопчик народився з синдромом Дауна.
— Коли я завагітніла, наснився сон, — розповідає Олена. — Ніби вже із великим животом деруся по прямовисній скелі над прірвою. Раптом із-за валуна виходить дорослий парубок із синдромом Дауна і простягає мені руку — хоче допомогти.
З Оленою зустрічаємося в її 12-метровій кімнаті в гуртожитку Першого донецького авторемонтного заводу. Бізнесмен Євген Головко хоче продати будівлю, тому намагається виселити людей.
— Кажу хлопцеві — йди, я сама, — веде далі жінка. — А він: тут більше нікого немає, ти впадеш. Я заплющую очі й простягаю йому руку.
Син Перелигіної народився з синдромом Дауна, хоча під час вагітності ніщо не вказувало на патологію:
— Був трохи завищений рівень білка в крові, й усе.
Зараз Максимові 9 років. Він розвинений, як на 4. Дуже рухливий, говорить, уміє трохи читати.
— При його діагнозі це гарний показник, — радіє мати.
На столі стоять комп"ютер і синтезатор "Ямаха". Це улюблена іграшка Максима.
— Масяня, — Олена називає сина, як героїню інтернет-мультиків, — ревнує мене до гостей. Особливо до дітей. Може взяти гостя за руку й заявити: "До побачення!".
Ревнує мене до гостей, особливо до дітей
Хлопчик торкається мого плеча, волосся. Потім сідає за "Ямаху". Одягає навушники, натискає кнопки.
— У Масяні чудовий слух, — каже Перелигіна. — Він складає музику. Улюблена його група — "Рамштайн". Любить комп"ютерні ігри.
До півтора року Максим ріс у театрі. Доки мати грала на сцені, гримувальниця, костюмерка, буфетниця бавили його за лаштунками. Оленин чоловік Олексій також працював у театрі, звукооператором.
— Розраховувати на бабусь-дідусів ми не могли, — ділиться жінка. — Я родом із Шахтарська, а чоловік — із Макіївки (райцентри в Донецькій області. — "ГПУ"). Найрозкішнішою стравою, яку могли собі дозволити наші батьки, був гороховий суп.
6 років тому Олена пішла з театру. Очолила організацію "Дорога життя". Юрій Стратович, дитячий психіатр Донецької області, направляє до неї на консультації батьків, діти яких страждають від синдрому Дауна.
— Якось дідусь привів 24-річного хлопця Богдана, — розповідає Перелигіна. — Він міг лише повзати або рухатися, повиснувши на дідові. Сидів, зігнувшись навпіл, і впирався руками в підлогу.
Тепер хлопець навчився сидіти прямо, піднімати руки над головою й розводити їх.
— В Англії є театр артистів із синдромом Дауна. Таким є голлівудський актор Паскаль Дюкен, — каже жінка. — Аутисти працюють програмістами, дизайнерами, садівниками, доглядають хворих. А у нас вдають, наче таких не існує.
У Донецькій області дітей із синдромом Дауна виховують у Торезькому спецінтернаті. На сорок дітей там одна няня, — каже Олена. — Діти не вміють розмовляти і ходити, бо їх цього не вчать.
Мати показує Масяні картки, на яких її рукою написані слова. Той відкладає картки. Жінка ніжно вмовляє, і хлопчик починає читати — не дуже розбірливо, але зрозуміло.
— Днями на вулиці Максимко побачив зграю голубів і кинувся до них. Якась дівчина як закричить: "Ой, приберіть його геть!" — сумно розповідає мати.
Сім"я Перелигіної живе на пенсію Максима — 280 грн і зарплату чоловіка. Він працює інженером-відеомонтажником на телебаченні.
— Якось приїхали американці, — розказує Олена. — Похвалили мене, запропонували співпрацю. Я заповнила анкету, написала, що працюю на громадських засадах. Вони вирішили, що я — забезпечена людина. Прислали листа з пропозицією перерахувати до фонду тисячу доларів.
1970, 20 квітня — Олена народилася в родині вчителів у мiстi Шахтарськ на Донеччині
1987 — вступила до Канівського культпросвiтучилища на курс театральної режисури
1990 — почала працювати в Донецькому муздрамтеатрі iм. Артема
1990 — зіграла роль першого плану в спектаклi "Дон Хiль — зеленi штани"
1995 — познайомилася зі звукорежисером Олексiєм Перелигіним
1997, 12 грудня — народився син Максим
2000 — оформила шлюб; пішла зі сцени; очолила спілку "Дорога життя"
2006 — вступила до педучилища
4 
35413
Коментарі