2 травня в Німеччині від серцевого нападу померла балерина Майя Плісецька, 89 років. Її тіло кремують, а прах розвіють над Росією. Про це попросила в заповіті.
Майя Плісецька народилася в єврейській родині. Ходила до школи на полярному архіпелазі Шпіцберген у Норвегії. Там її батько працював інженером на підприємстві з видобутку вугілля. Згодом його призначили генеральним консулом СРСР на острові. А 1938 року розстріляли під час сталінської чистки. Матір, актрису німого кіно, на вісім років посадили в Бутирську в'язницю. Згодом депортували в Казахстан. Майю вдочерила сестра матері, балерина Суламіф Мессерер.
— Стосунки з нею були непрості. З одного боку, мала бути вдячна тітці за те, що не опинилася в дитячому будинку. А з другого — тітка щодня мене боляче принижувала, — згадувала Майя Плісецька.
Вона закінчила Московське хореографічне училище й почала працювати у Большому театрі. 1960-го після того, як зі сцени пішла Галина Уланова, стала його примою.
— Майю Михайлівну добре знала, часто їздила з нею на гастролі, — розповідає колишня солістка Київської опери, балерина 78-річна Алла Лагода. — У радянські часи вона дозволяла собі говорити все, що думає. Через це довго була невиїзною. Її часто через Госконцерт запрошували виступати в інших країнах. Але у Москві постійно казали, що вона то хвора, то дуже зайнята. Іноземці дзвонити не перестали. І Госконцерт попросив за неї величезну суму грошей. Після цього Плісецьку почали відпускати.
Якось наприкінці гастролей у Японії влаштували бенкет. Радянський посол дозволив собі нецензурно висловитися. Майя взяла мене за руку й попросила піти звідти: Алло, я такого слухати не буду.
Одного разу мала летіти з Іспанії в Японію. На рейс не встигала. За нею прислали вертоліт. Однак слава її не зіпсувала. Була чемною і ввічливою.
У 65 років Плісецька пішла зі сцени Большого театру. Була художнім керівником Римського театру опери та балету, а також — Іспанського національного балету в Мадриді. 1991-го разом із чоловіком Родіоном Щедріним емігрувала в Німеччину.
— Люди повинні жити так, як на Заході, — казала тоді. — Тобто працювати, заробляти гроші. В Німеччині все логічно: закони діють, а люди можуть жити добре і спокійно.
Із майбутнім чоловіком Родіоном Щедріним балерина познайомилася 1955-го в будинку подруги, письменниці Лілі Брік.
— Коли вперше побачила Родіона, йому було 22 роки, — згадувала Майя Плісецька. — Він був вродливий і неординарний. Того вечора грав на роялі власні твори й Шопена. Через три роки після прем'єри балету "Спартак" Щедрін подзвонив і попросив дозволу прийти до мене у клас. Увечері пішли гуляти Москвою, а через півроку одружилися.
У молодості ми були дуже схожі, нас часто називали братом і сестрою. Якось їхала до Родіона в Сортавалу в Карелії. Потяг зупинився, а чоловіка на пероні побачити ще не встигла. Раптом хтось поруч закричав: дивіться, там стоїть ваш брат!
Чоловік жодного разу мене не розчарував. Постійно казав: ти — моя муза. Тільки ти надихаєш мене на створення балетів. Ми часто працювали в різних країнах, через це надовго розлучалися. Тоді Родіон щодня мені дзвонив, витрачав величезні кошти. Наша робітниця Катя ходила на пошту й оплачувала ці рахунки. Якось розказувала: касирка цього разу не витримала. Сказала: Майя Михайлівна його причарувала. Хіба він так просто щодня дзвонив би їй?
Подружжя не мало дітей.
— За рік після весілля я завагітніла. Переді мною був вибір: няньчити дитину або танцювати. Я вибрала друге. Щедрін був не в захваті, але прийняв моє рішення. Сказав: родин із дітьми багато, а Майя Плісецька — одна, — розповідала Майя Михайлівна.
Носила золотий браслет від Роберта Кеннеді
1962 року під час гастролей Большого театру у Вашингтоні Майя Плісецька познайомилася із братом тодішнього президента США Робертом Кеннеді.
— Англійською знала кілька слів, — згадувала Майя Михайлівна. — Змогла сказати, коли народилася і те ж саме спитала в Роберта. Виявилося, що ми з'явилися на світ в один день. Виникла симпатія. Наступного дня мене розбудив стукіт у двері готельного номера. Посланець приніс букет білих троянд і коробочку, перев'язану широкою стрічкою. Всередині на оксамитовій подушці лежав золотий браслет із двома підвісками.
За рік, у день мого народження, від Роберта принесли букет гвоздик із фарфору. Під час другої зустрічі він після ланчу влаштував екскурсію Нью-Йорком. Купив у подарунок будильник від "Тіффані" — так натякнув на моє спізнення.
Коли мала наступний візит з театром у Нью-Йорку, Роберт подзвонив у готель. Сказав, що запланував передвиборну поїздку. Просив залишити для нього вечір 11 червня. За шість днів до цього на нього скоїли замах, наступного дня він помер. Увечері у мене був призначений концерт у "Метрополітен-опері". Мала танцювати в балеті "Спляча красуня". Натомість на знак трауру виконала "Вмираючого лебедя". Зал зустрів мене стоячи.
1 
1
Коментарі