— Чоловік на рік старший від мого сина. 1973-го я виходила заміж, а майбутній жених тільки народився. Та тепер ніхто й не подумає, що я на стільки років від нього старша, — каже 66-річна Любов ЛАСКАВА із села Раків Ліс Камінь-Каширського району Волинської області. 25 років живе у цивільному шлюбі із Михайлом Цубером. Він молодший за дружину на 18 років.
— Вперше вийшла заміж у 18, — розповідає Любов Адамівна. — Леонід Ласкавий тоді вчився на інженера, приїхав до нас на практику. А я саме повернулася додому зі Львова — там навчалася в училищі. Ми познайомилися, почали переписуватися. Він відслужив в армії, покликав заміж. Не хотіла, бо треба було переїжджати із ним на Черкащину, звідки був родом. Та баба сказала: "Любо, подивися, який гарний хлопець. Їдь". Я послухала.
З першим чоловіком прожила 17 років. Народила чотирьох синів. Старший Геннадій загинув у ДТП.
— Він гарно малював і вирізав із дерева. Після школи вирішив поступати в училище, — говорить Любов Адамівна. — Провчився місяць. Коли повертався з навчання додому, його біля хати насмерть збила машина. Мати моя не могла пережити загибель онука. За пів року померла. З чоловіком вирішили, що треба народити ще одну дитину — будемо мати турботи й перестанемо плакати. Артур з'явився, коли мені було 37. Пологи важкі були. Думала, помру. Коли сину було 6 місяців, чоловік витягнув його з колиски, притулив до грудей і міцно обняв. Став у дверях і заплакав. А тоді пішов до сусіда засівати — то саме був старий Новий рік. У чужій хаті й помер. У 37 років раптово стався інфаркт.
Після смерті чоловіка Любов Ласкава прожила сама п'ять років.
— Якось до нас із Закарпаття приїхала на буряки бригада — дев'ятеро дівчат і один хлопець. Михайло був худорлявий, чорновусий. Одразу запав у серце. Робітників поселили недалеко від мене в гуртожитку. Якось він побачив, що я сама дрова рубаю, кошу. Син Юра тоді в армії служив, а Жені було 17 всього. Пошкодував мене і прийшов допомогти.
Михайло Цубер раніше був одружений. Розійшлися, бо жінка зраджувала.
— Коли він повернувся з армії, мати порадила йому взяти шлюб із дівчиною Оленою. Він не хотів. Але вона наполягла, бо та мала овець, корів, свиней, коней. За три місяці встав уночі, а дружини нема. Знайшов біля старої школи в машині з дільничним. Добре, що не постріляв. Сказав, більше знати її не хоче, — розповідає Любов Ласкава. — Коли познайомилися, розповів — їхати до нас на буряки не хотів, бо в бригаді були самі дівчата. Мати силою запхала в поїзд. Після знайомства ми закохалися. Михайло написав матері, що знайшов жінку з трьома дітьми, буде женитися. Вона відповіла: "Прости, синочку, що я вже раз в твоє життя полізла. Тепер кого хочеш, того й бери". За три місяці поїхала з чоловіком і молодшим сином на Закарпаття до свекрухи. Переживала, що вона скаже. Зустріла нас біля поїзда. Спочатку обняла й поцілувала мене, а потім — сина. Свекрусі тоді саме привезли трактор букових дров. Ми з Михайлом їх перерубали і поскладали. Мати довольна була.
Люди відмовляли Любов Ласкаву від стосунків із молодшим чоловіком.
— Казали, що покине, — говорить. — Перш ніж зійтися з Михайлом, радилася з синами. Написала Юрі в армію. Він відповів: "Мамо, виходь заміж. Ти в нас молода. Сама ж не будеш". Із Михайлом я почала радіти життю. Аж не віриться в таке щастя. З ним добре і спокійно. Дітей моїх любить так, наче то його рідні. В онуках душі не чує. Майстер на всі руки. Все вміє. Моїм синам допоміг з нуля хати побудувати.
Чоловік мене завжди жаліє. Як захворіла, то сказав: "Лежи. Щоб ти мені нічого не робила". Називає мене ласкавими словами — киця, рибочка, сонечко. Іноді думаю, що ж буде, як я помру. Михайло говорить, що без мене жити не буде. Зараз він у Польщі. Дзвонить постійно. Нічого мені не шкодує. Купує їжу, одежу, духи. Каже, що я для нього — найдорожча людина.
2 
1
Коментарі