"Вадима називають у тюрмі Білом. Над ним там сміються, — каже росіянка Любов Білашевська, 61 рік. — Його то за 50 гривень посадять, то за 80. Коли тюремщики бачать сина на зоні, питають: "Біл, може, ти нарешті банк узяв?"
Житель Гайсина на Вінниччині 26-річний Вадим Білашевський кілька років тому поцупив іграшкового коня із закинутого дитмайданчика в парку відпочинку. Здав на брухт.
— Мені директорка парку відпочинку казала: "Заплатіть 80 гривень, я заберу заяву". Але я не платила. Казала сину, винен — відповідай. Я його в дитинстві упустила. Сварилися з чоловіком, він офіцер, мотався по відрядженнях. Сама тягла двох дітей. Донька Ірина закінчила школу із медаллю, вступила в медінститут у Запоріжжі. А Вадим був на п'ять років молодший, зв'язався з компанією, почав балуватися наркотою.
Любов Іванівна в куртці та бриджах. На руках червоний манікюр. Підфарбоване біляве волосся укладене в зачіску. У Гайсині запрошує до трикімнатної квартири колишнього чоловіка. Зала порожня, у кутку складені речі в тюках.
— Усе з квартири — меблі, телевізор — пішло на передачі в тюрму. Дачу продала, гроші віддала адвокатам, — пояснює.
Говорить, що в квартирі холодно, бо нічим платити за газ. На кухні включає дві конфорки, виставляє з холодильника печінковий торт, нарізує ковбасу і сир.
— Це все від передачі в тюрму синові лишилося.
Любов Білашевська народилася в Росії, у Димитровграді Ульянівської області. У Гайсин приїхала, бо не вступила до медінституту. Чоловік сестри Надії військовий, служив в Україні. Він познайомив її з майбутнім чоловіком.
— Я теж в армію пішла служити связисткою. Валерій був прапорщиком. Ми одружилися. Коли народилася перша дитина, Іринка, її в мене випросила свекруха, бо ми з чоловіком були на службі. Дочка в бабусі була до 6 років. Тепер докоряє, навіщо її бабці віддала. Чоловік кар'єру робив. Урядові нагороди має. "Іконостас" заробляв, а на сім'ю ноль уваги. Грубий був, почав із сином конфліктувати. Вадим вічно з дому тікав. Через нього Іринка, коли виросла, з чоловіком в Ізраїль поїхала.
Два роки тому Любов Іванівна гостювала в доньки в Ізраїлі. Її зять — бізнесмен, донька працює в аптеці. Мають дитину 13-річну Аліну.
— Відкриваю в зятя холодильник, а там — маленький супермаркет. Тільки соків сортів із п'ять. Я в Ізраїлі теж працювала на фірмі, місяць готувала обіди на замовлення. Привезла звідти трохи грошей.
Вадим у місця позбавлення волі потрапляє вп'яте. Сидить за бійки, дрібні крадіжки. У СІЗО підчепив вірус імунодефіциту.
Любов Іванівна запалює цигарки одна за одною. Відкриває двері туалету і пускає туди дим.
— Де той ВІЛ узявся? Вадим у тюрмі зуб лікував. А ще в нього на руці фурункул різали. Рука гниє.
П'ять років тому, перед тим як син востаннє потрапив до тюрми, Любов Білашевська переїхала жити до Росії.
— У мене в Димитровграді дві сестри рідні — Віра і Надія. Віра теж із чоловіком розлучилася. Живу в неї в однокімнатній квартирі. І мама з нами. Я із рідними не пропаду. Російську пенсію переводжу на гривні, виходить трохи менше тисячі. У дочки не прошу допомоги. Вона каже, що брат сидить у тюрмі, бо так хоче. Дзвоню, коли вже зовсім погано.
Підпилює зламаний ніготь. Каже, зламала, коли несла сумку з передачею.
— От скільки ви мені років дасте? До 50? А мені вже за 60. Чоловіки на побачення запрошують. Один недавно маму з квартири випровадив, стіл накрив. Він бувший мент, а я не люблю чоловіків з вусами. Коли працювала секретаркою в лікарні, закохалася в хірурга Сергія. 10 років було платонічне захоплення. Потім чоловіка кинула. Але мій хірург вирішив сім'ї не лишати. Шкодую, така любов була. Ми в лісі зустрічалися. Брали з собою пляшку коньяку, пили по пробочці. Однієї пляшки вистачало на півроку. Він викладав для мене з соснових лап ложе, бильце повивав ромашками. Ох і гарний же був, хоч і старший на 10 років. Тепер уже помер. Завжди казав, що застарий для мого темпераменту.
2 
1
Коментарі