— О, щоки горять, знову хтось на мене бреше. Свекруха, певно. Треба золотим перснем провести по обличчі і подивитися, чорна лінія залишиться чи біла. Як чорна, точно хтось бреше, — каже подругам львів'янка 28-річна Марія Клим. Увечері гуляє із сином 2-річним Артемом у Парку культури в центрі міста.
Вона та ще четверо жінок сидять на лавці, лузають насіння. Запитую, чи вірять у забобони.
— Я не стрижуся, бо кажуть, дитині вік обрізуєш, — говорить 30-річна Галина Могила. Вона — вагітна. — Любила в'язати, тепер відмовилася, щоб у пуповині маля не заплуталося. Кажуть, щоб дитина скоро почала говорити, треба, тільки-но завагітнієш, всім про це розказати. То я як тест зробила, зразу побігла до сусідки, — сміється.
— Вагітні всього бояться. Їм скажи, що митися не можна, і повірять, — 29-річна Лідія Хом'як няньчить 3-річну племінницю. Своїх дітей не має.
— А що ти думаєш, митися справді не можна. Точніше, обличчя мити водою, бо дитинка буде некрасива. Я перші місяці тільки лосьйоном користувалася, — продовжує Галина Могила. — І не смійся з мене, бо весь одяг у шафі миші перегризуть, — відкладає насіння, стріпує спідницю. — Як іду на консультацію, то під дверима не такого наслухаюся. Білизну вішати на шнурок не можна, бо дитина зашвидко родиться. Ногу на ногу не закладати, бо буде маля з кривими ногами. Обирати ім'я до народження не можна, бо нещасливою буде.
— Але так можна себе і до психушки довести, — говорить Лідія. — Сестрі свекруха три тижні не дозволяла дитину на вулицю виносити. Мол, до хрестин не можна. А то літо, жара. Дитяча лікарка прийшла дитину оглянути, так висварилася на сестру.
— Я як носила, то лікарка заборонила мені волосся заплітати. Вона вірить, що через те дитина в пуповині заплутається. А в мене волосся по плечі було, так заважало, — каже 35-річна Орися.
— Я в забобони не вірю, але щось таки в них є. Як падають ложки чи вилки, треба гостей чекати. Стаю на каналізаційний люк — не пощастить. У п'ятницю сміюся — в неділю обов'язково плакатиму, — розповідає Марія Клим. — Я своєму малому на руку червону нитку пов'язала, щоб не врекли. Мені бабця так казала робити. А вона вже старша, мудра, то вірю їй. Розказувала історію про маму мою. Як несла її хрестити в церкву, забула прикрити обличчя хустиною. Люди заглядалися на маленьку. Потім з дитиною спокою не було. Постійно плакала. А як підросла, вроки чіплялися. Ходила постійно бліда, рвала. Не минулося, аж поки якась там бабка віск злила.
Жінки на лавці сидять ще з півгодини. Збирають малечу додому. Марія Клим складає іграшки сина. Чужі, якими він грався, віддає.
— У малої дитини нічого зичити не можна, коли сонце сіло. Інакше цілу ніч не спатиме. Не хочу вам клопоту і собі, — пояснює.
3 
1
Коментарі
2