— Дружини не було вдома шість місяців і три дні. За цей час пережив стільки всього, що вистачило б на кілька життів, — каже львів'янин Михайло Калабай, 33 роки. — Самому важко було за двома дітьми доглядати, шукати гроші на лікування та ще й працювати.
Торік у його дружини 33-річної Мар'яни виявили гостру лейкемію, коли та була вагітна третьою дитиною.
— Дітям навіть не казав, що мама може померти. Просто пояснював, що вона дуже-дуже хвора. А вони щодня питали про неї та плакали. Але все витримав, не опустив рук. Для мене новонароджена донька як стимул, натхнення, і я піду на все заради своєї родини.
Для пари це другий шлюб. Обоє мають по доньці від попередніх стосунків. Дочка Мар'яни 11-річна Вікторія живе разом із ними та їхнім спільним сином Артуром у трикімнатці у Львові. Михайло працює менеджером в агентстві нерухомості, дружина до хвороби була медсестрою.
— Лікарі наполягали зробити аборт і швидше розпочати курс хіміотерапії, — згадує Мар'яна телефоном. Імунітет у неї після хіміотерапії слабкий, їй не можна виходити на вулицю і контактувати з людьми. — Вагітним "хімія" протипоказана. Вони боялися, що я помру із ненародженим немовлям. Мені здавалося, що це все відбувається не зі мною, що це якась помилка. Я ніколи не хворіла, не лежала у лікарні. У родині таких страшних захворювань не було. Колись собі дала слово, що не робитиму аборт ні за яких обставин. УЗД і аналізи показали, що в мене здорова донька. Вирішила народжувати.
Лікувалася та народжувала в університетській клініці німецького міста Тюбінген. За сім місяців родина зібрала 143 тис. євро на операцію.
— Німецькі лікарі, на відміну від українських, про аборт не говорили, — додає Мар'яна. — Із дитинкою я спілкувалася постійно, мені здавалося, що вона мене підтримує, адже під час вагітності мій стан стабілізувався. Здавалося, малюк убиває ракові клітини. Як би я жила, якби знищила свою дитину? Люди мене б не підтримали, і ту суму на лікування не вдалося б зібрати.
21 червня медики штучно викликали пологи на 34-му тижні вагітності. Донька Емілія народилася здорова, важила 2 кг.
— Я вже мала двох дітей, але не могла подумати, що це буде так боляче. Коли народжувала, чоловік молився за нас у церкві. Не могла доню годувати груддю, мені штучно зупинили молоко. Дитину забрала до себе сестра Олена, яка живе у Тюбінгені. У липні мені провели курс хіміотерапії. 1 серпня пересадили кістковий мозок. Трансплантація тривала кілька годин. Найтяжче було чекати тижнями, чи приживеться у моєму організмі.
Після реабілітації та лікування 14 листопада Мар'яна повернулася додому з Емілією.
— Коли зайшла в хату, чоловік не знав, кого обнімати першою — мене чи доньку. Плакав, бо йому, бідному, скільки довелося пережити. Волосся після "хімії" відростає, але вдома ношу шапочку. Щоб я не соромилася, чоловік побрився налисо. В Емілії теж небагато волосся, ми тепер як одна банда. Діти зраділи появі "ляльки". Вечорами купаємо всі разом маленьку. Вона дає нам із чоловіком натхнення жити. Насолоджуюся домашніми клопотами — готую їсти, прибираю, збираю старшу доньку в школу, сина в садочок. Мене ще сильно нудить і голова болить. Раніше облазила шкіра і пекли очі. Лікарі казали, що це наслідок приживання чужого кісткового мозку.
Два роки Мар'яні треба їздити на обстеження до Німеччини. Одна поїздка обходиться у 5 тис. євро — понад 50 тис. грн. Родина сподівається на підтримку небайдужих і просить допомоги.
Реквізити:
"Приватбанк", карта №5211537322820973
"Яндекс" — 41001732729877
"Сбербанк", карта №4279011608567270
2 
1
Коментарі