— Сьогодні депутат від опозиції маргарітками інтірісувався. Я йому кажу: "Так маргарітки ж на кладбіщі сіють". Він: "Та давайте, мені всьо равно для тещі", — каже невисока продавщиця у будівлі навпроти Кабінету міністрів. Тут, на Садовій 3а, розташовані профільні комітети Верховної Ради.
У плетеній сірій шапці вона стоїть на майданчику між першим і другим поверхами. На дерев'яному столі в барвистих пакетиках продає насіння квітів. Коштують від 10 грн за один. Це у вісім разів дорожче, ніж на майдані Незалежності.
— А в мене зранку депутат від Партії регіонів вишиванку за 500 гривень купив, — відказує інша. Вона торгує поруч вишиванками. — Так удівилась.
— Так а шо, — сміється продавщиця з насінням. — Не всю ж жизнь спортивки носить.
— Піднімайтеся на четвертий поверх, там весь коридор "свободівський", — телефонує Євгена, помічниця нардепа-"свободівця" Ігоря Мірошниченка, 37 років. У кабінеті висить тризуб. Мірошниченко заходить у вишиванці. На правій руці — срібний перстень із меандрами.
15 лютого в Охтирці на Сумщині він зніс пам'ятник Леніну. Пов'язав тросом, причепленим до ЗІЛа. Сам сидів за кермом. Коли машина рушила, верхня частина скульптури впала й розбилася. Питаю, чому валив пам'ятник в Охтирці. Адже на його малій батьківщині — в місті Лебедин, за 42 км від Охтирки — стоїть удвічі вищий.
— Його буде знищено, обіцяю, — проводить кулаком по столу, наче щось відкидає. — У Лебедині було три пам'ятники Леніну. Опудало біля педагогічного училища знесли в 1990-х. Погруддя у військовому містечку на днях розбили невідомі патріоти. Лишився тільки один, біля медичного училища. На моїй пам'яті його знищували разів два-три. Потім відбивали голову, руку, ногу, підпалювали, обливали фарбою. Коли відбили носа, виявилося, що голова беушна, на гвинтах — знята з іншого пам'ятника.
На тому місці має бути інший монумент. Директор Лебединського краєзнавчого музею Володимир Кравченко дослідив, що кривавий Петро І стратив тисячу козаків-мазепинців за так звану зраду. Навпроти лебединського Леніна раніше стояв собор. На його ґанку колись козакам відтяли голови. Тіла Петро І наказав розкидати довкола міста. Заборонив під загрозою страти ховати їх. Але лебединці десь їх поховали. Могила невідома, але на вулиці Пагранічніков, — переходить на суржик, — зробили пагорб із дерев'яним хрестом. Я знайшов меценатів, які оплатять зведення пам'ятника їм.
Довго готувалися до поїздки в Охтирку?
— Та не готувалися взагалі. Приїхав спочатку у Тростянець, узяв в оренду ЗІЛ. Думаю, що його власник — патріот, бо взяв за оренду всього 200 гривень. Привіз три власні драбини, скріпив. Міліція теж приїхала. Чотири автівки, з "калашами" наперевіс, у бронежилетах. Коли поліз на Леніна, "беркутівці" навіть драбину тримали. Потім прийшли якісь гопніки, хлопчики малі. Називалися комуністами. Єдине їхнє звинувачення було: "Чого ви смієтеся?". Кажу: "А я плакати маю?"
Міліція заявила, що депутати відповідальності уникнуть, а решту учасників судитимуть.
— До Охтирської міліції в мене претензій нема. Нікого не били. Це приклад того, як можуть громадяни з міліціонерами співіснувати. Але київське керівництво, мабуть, звикло: якщо не побив журналістів і депутатів, день пропав дарма. Тому й почали городити нісенітницю. Усе зробив я. Решта стояли, дивилися.
Міліція сказала, що в акції брали участь багато засуджених. З боку "Свободи" їх не було. Підійшов якийсь вишкребок — морда чорна, таке враження, що обкурений. По фєні говорить слова, яких я навіть не знаю: "Убери тело". Потім підійшов ще один гопнік бритоголовий. Матюками послав: "Ти живий звідси не поїдеш. Ти шо, не понял?". Я думав, йому років 25, виявилося — 17. Смалив, як паровоз. Години за дві приїхала депутатка від КПУ Вікторія Бабич. Каже: "Чого ви ображаєте мого сина?"
Чому обрали саме Охтирку?
— Перед виборами у "Фейсбуку" люди питали: "Скільки той Ленін ще буде стояти? Це ж приниження національної гідності". Я сказав: "Нема питань, буду депутатом — допоможу". Приїхав недавно. Кажуть: "Обіцяв? Роби". Я й зробив. Після того образилися виборці з міста Буринь. Пишуть: "Чого ви поїхали спочатку в Охтирку? Ви ж і нашого Леніна обіцяли знести".
В Охтирці стояв собор, який знесли комуністи в середині ХХ століття, не питаючи громади. А зараз територія передана в оренду церкві Київського патріархату. Вони хочуть звести там храм. Цинізм, коли церква платить за територію, на якій стоїть це опудало.
У Верховній Раді як відреагували на ваш учинок?
— Троє "регіоналів" перечепили в коридорі: "Візьмем тебе в заручники, заберем у Харків. І поки ти нам не звалиш усі пам'ятники Леніну, не відпустим". Деякі з них готові профінансувати наші акції знищення пам'ятників вождям у своїх регіонах. Мер Сум Мінаєв визнав: "У нашому місті стоять два незаконні істукана". Спілкувався з міськими головами кількох райцентрів. Кажуть: "Депутати готові голосувати, якщо громада підтримає". А громада, будучи невігласом, каже: "Та хай стоїть, воно мені не заважає. Не чіпайте Леніна, я біля нього піонером стояв". У Лебедині під пам'ятником Іллічу не одна дівчина цноту втратила, бо бар навпроти стоїть.
Виходимо в коридор. Назустріч іде "свободівка" Ірина Фаріон, 48 років, у блакитній вишиванці.
— Іменинник! — цілує Мірошніченка в обидві щоки й біжить далі.
У вас день народження?
— Так, але я цього свята не люблю, — відмахується. — Подарунків сьогодні ні від кого не отримав. Батьки зранку подзвонили, дружина поцілувала. І все.
Дружина Ігоря Галина — журналіст, онука скульпторки Галини Кальченко. Виховують дочку Любаву, 4 роки.
— Їй зробили кесарів розтин. Перші слова її після пологів були: "Чи зможу народжувати знову?". Бо ми хочемо мінімум трьох дітей.
Іван Мозговий із сумської "Свободи" каже, що ви купуєте автомобілі та розширюєте готельний бізнес за партійні гроші.
— З цієї історії всі сміються. Осередок у Сумах навіть членськими внесками свою діяльність не забезпечує. Мозговий просто образився, що я його не призначив керівником міськорганізації. Я маю БМВ, який нещодавно придбав у кредит. Ще маю "Тойоту Секвою", якою їздить Олег Тягнибок уже чотири роки. Права на готель передав дружині. І так уже півтора року перевіряючі органи не вилазять із підприємства.
— Девушка, не улыбайтесь так, он занят, — підходить депутат від Партії регіонів Володимир Мисик, 48 років.
Міцно тисне Ігорю руку. Фотограф це знімає. Мисик штовхає Мірошниченка ліктем у бік.
— Це провокація, — каже Ігор.
Прощається за руку з фотографом. Іде до турнікету. Нас охоронець не пропускає.
Кажуть, що джип купив замість квартири
Років шість-сім тому, працюючи спортивним коментатором на каналі "ICTV", Ігор Мірошниченко купив автомобіль BMW-X5. Маючи пристрасть до цієї марки авто, вибрав джип. Придбав його за 60 тис. євро — тоді 390 тис. грн. На той час Мірошниченко не мав житла в Києві. Він вирішив купити машину, за ціною квартири. Зараз їздить теж BMW, але вже престижнішої марки.
— Ми маємо з Ігорем подібну історію. Я приїхав у Київ із провінційного волинського села, а він із провінційного сумського містечка, — каже нардеп-"свободівець" Юрій Сиротюк, 36 років. — Познайомились 2008-го, коли він ще працював у спортивній редакції на каналі "ICTV". Ігор прийшов у офіс "Свободи" і сказав, що на телебаченні проводять кампанію, начебто українці не бажають дивитися нашого кіно, а хочуть російське. Ми зробили акцію "Марш глядача". Крутили українські стрічки прямо на вулиці.
Він емоційний. У його руках усе горить, енерджайзер. Вимагає, щоб усі говорили українською мовою. Не дай Боже десь якісь русизми, одразу виправляє.
3 
1
Коментарі
243