У Мокрокалигірському психоневрологічному будинку-інтернаті в Катеринопільському районі Черкащини лікуються 135 пацієнтів. Серед них переважно жінки. Усі вікна — заґратовані. В обідню пору в дворі інтернату порожньо. Прогулюється жінка років 40. Підходить ближче, дивиться на мою спідницю.
— А у мене спідниці нема, — каже. — Я хочу спідницю. І ще хочу музику. А тут нема музики. Мене Наташка звати. Мені 5 років. Я вчора набила Зойку. А битися не можна, — опускає очі. Ніби чекає, що зараз за це будуть сварити.
Коли фотографую її, з'являється працівниця інтернату:
— Хто вам дозволив сюди заходити?
Телефонує директору Володимирові Ковтуну. Він у відрядженні. За кілька хвилин на "москвичі" під'їжджає його заступник Сергій Гостроушко, 40 років. Погоджується показати заклад.
Його дружина лікар-психіатр Світлана Гостроушко, 39 років, проводить у корпус для найпроблемніших хворих з діагнозом олігофренія. У таких пацієнтів бувають галюцинації. Їхня неповноцінність зазвичай спотворює риси обличчя. Спокійний стан змінюється раптовою агресивністю. За ними постійно наглядають санітари. Місце для прогулянок олігофренів огороджене сіткою. Це нагадує вольєр.
— Часто поступають старенькі бабусі з типовими розладами психіки. Вони рідко можуть змиритися з тим середовищем, куди потрапили. Тому скоро помирають. Недовго живуть і хворі на важку та глибоку форму. Їх розумова неповноцінність поєднується з патологією внутрішніх органів. Ці люди йдуть з життя у 30–50 років. За рік помирає в середньому 10. Ми не б'ємо підопічних. Вони самі заводяться між собою. Санітари рознімають. Якщо треба, викликають лікаря, дають заспокійливе.
У корпусі для хворих легкої та середньої тяжкості в одній з палат живе кандидат хімічних наук 74-річна Леніна Литвиненко. Вона була науковим співробітником одного з Київських НДІ.
— Меня назвали в честь Ильича, — вітається Леніна Василівна. Недавно вона упала зі стільця і зламала ногу. Її загіпсували. — Кредитори довели, що позбулася квартири в Києві. Продала, щоб виручити сестру. Вона була у боргах. Сестра живе в Умані. Раніше я до неї часто їздила. Я чую голоси. Розмовляю з ними. Маю таку связь із космосом.
До інтернату Леніна Василівна приїхала 15 років тому, коли захворіла на шизофренію. На столі книжки і газети про потойбічний світ.
— У своїх наукових працях вона зайшла далі дозволеного людському розуму. Кажуть, за її науковими розробками досі видобувають нафту і газ у Сибіру, — пояснює санітарка. — Любить читати про потойбічні сили, говорити на цю тему з лікарями.
Світлана Володимирівна пропонує подивитися підсобне господарство.
— Тримаємо 120 свиней, 27 голів великої рогатої худоби. Щороку засіваємо 60 гектарів землі, вирощуємо городину, консервуємо. Крім основних працівників, до роботи залучаємо частину підопічних, які можуть працювати. Психічнохворі не знають відчуття ситості. Їм постійно хочеться їсти. Більшість страждає нетриманням сечі. Взагалі не відчувають, як випорожняються. До санітарок, які їх годують і доглядають, звикають найшвидше.
Зарплата у санітарки — 1200 грн. Лікар-психіатр заробляє 1,5 тис. на місяць.
— Робити тут не так важко, як на мєсному сирзаводі. Інтернат на державному утриманні. А стабільність — це головне.
3 
1
Коментарі
2