100-річна Ксенія Добрянська живе в Умані на вул. Леніна, в районі колишньої Рембази.
— Мамо, люди прийшли, — гукає з коридору 61-річна донька Світлана Федорівна, доки знімаємо взуття.
Ксенія Миколаївна моститься на стільчику біля столу.
— Нас у тата з мамою було семеро, шестеро дівчат і син. Феоктиста народилася 1893-го, по тому було по дитині кожні два роки. А на мені закінчили, — жінка скидає з голови стару хустину й пов"язується рожевою. — Мама була бідною сиротою, а тато із зажиточних, мав маленький магазин у тому ж домі, що й жили. Кроме магазину, два наділи землі — на себе та сина, бо на жінок землі не давали. Тато брав чужі наділи сіяти хліб. Мав молотарку, косілку й багато коней. Старші сестри повиходили заміж, пороз"їжджалися. А ми із братом Сашком осталися при батьках. Він родиною обзавівся, я помагала його дітей няньчити.
Родину розкуркулили 1917-го. Вивезли у Вологодську область Росії. Жінок із малими дітьми поселили в холодній церкві, чоловіків відправили працювати на лісоповал.
— У брата була дівчинка Слава, від голоду й холоду дитя померло. А сторож не дозволив похоронити дитину на кладовищі. То братова нігті позривала, а викопала малюсеньку могилку. Батько помер із голоду на лісоповалі, — втирає сльози кінцями хустки. — Братова також, а їхніх семеро дітей віддали по дитячих будинках. Мене до сестри Паші в Єнакієво на Донбас відправили. Її чоловік був революціонер, кричав: "Країна голодує, і ти будеш!" Набрав у шкірку кавуна жару і вночі спалив зібраний на полі хліб. Паша від того з розуму зійшла.
1930 року Ксенія Бойко вийшла заміж за Федора Добрянського.
Чоловік був революціонер, кричав: "Країна голодує, і ти будеш!"
— У його в сім"ї було 20 дітей, вижила половина. П"ять маминих любимчиків і п"ять татових. Федір був мамин любимчик. Першу дочку з ним назвали Світланою. У 1933-м дівчинка померла — чи то від дизентерії, чи то від голодного поносу. За рік мала знов дитину, назвала теж Світланою. Дитя не дожило й до снігу.
— Я вже третя Світлана, — долучається до розмови Світлана Федорівна. — У мами з татом, коли переїздили до бабусі в Єнакієво, чемодани покрали. Мама все життя бідкалася, що речі можна було виміняти на харчі й дітей рятувати від голоду. Тата забрали на війну 22 червня 1941 року. Як сідав у товарний поїзд, хтось йому кинув квітку. Обличчя його не помню, а ту червону розу в його руках на все життя запам"ятала.
Ксенія Миколаївна лишилася з двома дітьми на руках:
— Одній 4 роки, а другій — 2. Жили в Єнакієво в домі, де колись вітряк був. Я жакардові покривала фарбувала бузиною і шила з того людям спідниці. Міняла на хто що дасть — зерно, кукурудзу. Пекла з кукурудзяної муки пиріжки з макухою і кропом. Якось за два стакани муки патіфона виміняла. То вже дітям радості було. Коридор у нас здоровий був. Ми там корову ховали від злодіїв. Райка давала жирне молоко, годувала ним із десяток сусідських дітей, а мої не хотіли, не любителі були. Німці хотіли забрати корову, але я впала бургомістрові в ноги і почала за дітей просити. Зглянувся. Вела корову зі станції по льоду. Райка була тільною, йшла, ноги роз"їжджалися. Уже як дісталися нашого кутка, то сусіди лід посипали жужалкою (попелом. — "ГПУ").
Чоловік повернувся з війни 1943-го.
— Ми із сестрою на вікні сиділи в хаті, як підходить якийсь дядько в шинелі й шапці. На вікна не дивиться, тільки глянув, що замок на дверях, — згадує Світлана Федорівна. — Пішов до мами на город. Мама тачкою здоровецькою кукурудзиння возила. Тягає її туди-сюди. Аж потім хтось як схопив за оглоблю одну. Мама повертається — тато! Тоді всі сусідки позбігалися, давай розпитувати за своїх. Плачуть усі, і він із ними.
По війні Федір Добрянський працював у Єнакієвому керівником плодової ділянки, на коксо-хімічному заводі. Ксенія шила одяг. Донька Світлана вийшла заміж за Володимира Єрофеєва, виїхала в Іркутськ, народила там сина й доньку. Молодша донька Людмила померла 1984-го, через вісім років, як не стало батька.
— Доки тато був живий, вони з мамою ніколи одне одному слова поганого не сказали. Не було причини, — каже Світлана Федорівна. Вона забрала матір з Єнакієвого в Умань 1990-го. — І ми ладимо.
1908, 31 січня — Ксенія Бойко народилася в с. Золота Балка Херсонської обл.
1917 — родину розкуркулили, вивезли у Вологодську область Росії
1928 — переїхала в м. Єнакієво, познайомилася з Федором Добрянським, за 2 роки одружилися
1930 — народила доньку Світлану, дитина померла за 3 роки
1934 — з"явилася друга донька, назвала Світланою. Дитина померла до року
1937 — народила третю доньку, назвала її Світланою
1939 — народила доньку Людмилу
1976 — помер чоловік
1984 — померла донька Людмила від пороку серця
1990 — переїхала жити до доньки в Умань
2 
1
Коментарі
1