— Кагда ваш война начался в Крыму, мы понял, что нужны здеся, — ламаною російською каже 29-річний Као Пеньху. Він родом із китайського міста Гуаньджоу.
— Ми працювали в Росії. Батько був бригадиром у теплицях в селі Останіно Свердловської області. Чотири роки вирощували овочі на продаж. А потім чиновники прийшли і зруйнували теплиці, спалили клейонку, нас вигнали. Це був початок 2014 року.
Почув, що Росія напала на Україну і забирає території. Кажу батьку: вони чинять так, як із нашими теплицями. Узяв гроші і поїхав в Україну. Спочатку на екскурсію, а восени 2014-го записався добровольцем у батальйон "Донбас".
Не знав жодного українського слова. Лише трохи англійську.
— Мене нормально прийняли, форму видали. Перші два місяці спілкувалися за допомогою картинок. Командир малював, що треба зробити. Я копав окопи, їсти готував, автомати чистив. Стріляв трохи. Але багато не давали, — каже Као. — У боях під Дебальцевим на початку 2015 року в мене на руках померли кілька бійців.
Прослужив понад рік. Хлопці навчили говорити: автомат, сєпар, купити в магазині хліб, молоко. Зразу всі сміялися з того, як я балакаю, потім звикли.
Као переїхав у Харків. Має майстерню з ремонту і пошиття взуття. Цим ремеслом займався на батьківщині.
— Незвично тут. Маю зріст 1,48 метра. Всі люди високі, весь час заглядаю вгору. Моя дівчина вища на півметра. Щоб поцілувати її, мушу вилізти на стілець або прошу нахилитися.
За цей час на батьківщині не був. Із батьками зідзвонюємося по інтернету. У нашому містечку роботи майже нема. А тут заробляю 500 доларів.
1 
1
Коментарі