Улітку 2004-го кияни 31-річна Світлана та 29-річний Леонід Колодійчуки з дітьми переїхали до міста Гайсин на Вінниччині. Раніше вони мешкали у власній двокімнатній квартирі в центрі Києва, неподалік Лаври.
— Там наша донька Оля, 8 років, хворіла, мала епілептичний синдром. Двічі пережила клінічну смерть. Ледь урятували. Жодні ліки не допомагали. Варто було дитині простудитися і підскочити температурі, як її починало судомити, — розповідає Світлана. — Якось відправили її на літо до Гайсина, до батьків чоловіка. Тут приступи припинилися.
У Києві Колодійчуки мешкали разом з дідусем Світлани Олександром Васильовичем.
— Він не ображався, що ми поїхали, — згадує вона. — А от бабуся, Ганна Семенівна, досі свариться. Їй 85 років. Каже: "Ніколи Свєті не прощу, що втекла від мене за 350 кілометрів". Вона біля Чорнобиля живе — в селі Гуничі Овруцького району Житомирської області. Сусіди, яким було по 45—60 років, уже повмирали. Цвинтар розрісся, наче після війни. А ті, кому за 60, — живуть, ще й по 80 соток городу обробляють.
2005-го Світлана забрала свого дідуся до Гайсина. А київське помешкання почала здавати. Каже, Олександр Васильович помер за півроку. Батьки Світлани пішли із життя ще раніше.
— Маю ще тіток — 64-річну Зінаїду в Києві та 56-річну Галину в Твері. Обидві сварять мене. "Що ти забула в провінції? Їдь назад у столицю", — просить Галина Дмитрівна. Каже, що я перетворилася на сільську бабу.
Будинок у Гайсині дістався Леонідові від його батьків. А вони перебралися до квартири. Біля хати є 6 соток городу. Колодійчуки ще орендують 10 соток за містом.
Вони дуже оживили нашу вулицю
— Вони таке хазяйство розвели, — дивується сусід Дмитро Білецький, 48 років. — Вирощують кролів, індиків, гусей, качок. Дуже оживили нашу вулицю.
— Продукти у Гайсині навіть дорожчі, ніж у Києві, — розповідає Світлана. — Зате маємо свої фрукти, овочі, м"ясо. От тільки корови нема. Молоко дітям купую по 4 гривні за півтора літра.
Леонід привіз із Києва своєю "таврією" пральну машину-автомат, холодильник. Поставили колонку, бо вода в крані буває не завжди.
Світлана зі сміхом згадує, як по закінченні столичного медінституту просила направити її до Гайсина.
— Комісія двічі перед усіма уточнювала, чи справді я хочу в провінцію. Думала, згорю від сорому.
Жінка працює лікарем з гігієни праці у районній санепідемстанції. А Леонід відкрив у Гайсині власний кіоск. Торгує календариками, іграшками, ручками, електроприладами. У Києві був військовим, командував в одній з частин взводом. Каже, раніше заробляв півтори-дві тисячі гривень, а в Гайсині має 600. Але цього вистачає.
— Що діти їли в місті? Сосиски, — перебиває дружина. — А тут свіжого кролика, курочку їм готую. Раз на місяць вириваємося з Льонею у Київ, — зізнається. — Складаємо графік, до кого йдемо в гості. А влітку друзі приїжджають до нас. Ходять на екскурсії на страусину ферму. У річці купаються.
Чорнява Ольга, донька Колодійчуків, старанно вимальовує в альбомі конячку. Її 4-річний брат Славко в самій білизні ганяє по хаті кота.
— Розкажи, Олю, ким ти хочеш бути? — питає доньку Світлана.
— Неонатологом! — гукає дівчинка, не відриваючи погляду від альбому.
— Це лікар, який доглядає новонароджених у пологовому будинку, — пояснює мати.
Колодійчуки кажуть, що хочуть відремонтувати стару хату.
— І заведемо більше курей, — мріє Світлана. — Вже два інкубатори купили.
1975, 3 листопада — Світлана народилася в родині поштаря та буфетниці в селі Гуничі Овруцького району Житомирської області
1977, 28 вересня — Леонід народився у сім"ї військового та продавщиці в Гайсині, Вінниччина
1998 — одружилися у Києві
1999 — Леонід закінчив Київський військовий інститут управління і зв"язку; 11 лютого — народилася донька Оля; Світлана згодом закінчила Київський медичний університет
2000 — Ольга почала хворіти на епілептичний синдром
2002, 23 липня — народився син Славко
2004, літо — родина переїхала до Гайсина
1 
1
Коментарі