— На похорон приїхала із Франківська. Володимир Васильович був моїм викладачем, — каже 28-річна Мар'яна Вітовська. Тримає кошик жовтих хризантем.
4 листопада у Львові ховають викладача Університету ім. Франка 38-річного Володимира Труша. Він підірвався на розтяжці неподалік міста Авдіївка на Донеччині, біля Донецького аеропорту. Загинув миттєво. Вибухом відірвало ноги.
— Труш багато для мене зробив. Коли поступила в університет, не мала де жити. Місця в гуртожитку вже позаймали. Порадили звернутися до Труша. Він вислухав, сказав, що поможе. Поселив мене в гуртожиток. Потім дзвонив. Питав, чи все добре. У студентів цікавився, в кого які проблеми.
Об 11.00 біля церкви святої Анни на вул. Городоцькій збирається понад тисячу людей.
— Для нас це страшна втрата. Він був другом для всіх, — говорить побратим загиблого Микола Антонів. — Із Володею спали в одному бліндажі по сусідству. Він був заступником командира роти, капітаном. Дали позивний Артист, бо до війни працював на факультеті культури й мистецтв. Та й схожий був на артиста. Вже там собі вистриг чуба, запустив вуса — як у козака. Щонеділі вдягав вишиванку, на церковне свято всі традиції мали бути дотримані. На Паску в нас усе було, як у Львові — кошик, паска, ковбаска. У вересні Артист святкував день народження. Із побратимами купили йому шаблю. До козацького чуба й вусів йому вона пасувала. Тішився, як дитина.
Відспівують загиблого 4 год. Побратими дарують його синам 10-річному Миколі та Василеві, 3 роки, шаблю батька. Старший хлопець ледь стримує сльози.
— Сини, як і батько — справжні козаки. Володя встиг їм передати все найкраще, — каже 43-річний Роман Крохмальний, виконувач обов'язків декана факультету культури й мистецтв. — Оголосили тижневий траур в університеті. Він викладав бібліотекознавство й бібліографію. Мав багато авторських дисциплін. Коли пішов служити, його було тяжко кимось замінити. Як Васильович їхав на службу, зайшов до нас на кафедру попрощатися. Співробітники розгубилися, у когось сльози в очах. А він був упевнений, що все буде добре. Його дружина Олена казала: коли отримав повістку, побіг у військкомат. Вони в університеті разом працювали. Олена на філологічному факультеті викладає. Познайомилися у вузі, були однокурсниками. Володя дорожив сім'єю. Розклад для себе просив прописати так, аби після обіду встигати забрати сина зі школи.
— Володю мобілізували в лютому. В липні міг повернутися додому після указу президента, проте залишився на фронті. Я дзвонив йому. Питаю: що коло тебе, що робиш? А він вареників вирішив хлопцям наліпити. Каже: вони далеко від дому, давно такого не їли. У найважчі періоди говорив, що все нормально: сєпари трохи пострілюють, "Гради" пролітають, але ми виберемося.
Похоронна процесія прямує на Личаківський цвинтар. Володимир Труш покоїтиметься на полі почесних поховань для полеглих бійців АТО.
3 
1
Коментарі