— Кохаю Василя, бо він добрий, чуйний і сміливий. Люблю за гарні виважені вчинки, за те, що захищає нашу країну. Це справа кожної нормальної людини. Не захищати — це все одно, що пройти повз жінку, яку ґвалтують, і ніяк їй не допомогти. Для мене романтика — це померти за кохану людину, а не лише оберемок гарних квітів, — розповідає киянка 27-річна Олена Стаднік.
29 лютого вона вийшла заміж за 22-річного Василя Стефурака із села Топорівці Городенського району на Івано-Франківщині. Розписалися молодята у місті Нетішин на Хмельниччині.
— Вирішили, що такий день випадає раз на чотири роки. Тому гріх не скористатися, — каже Олена. — Зима йде, а весна приносить щось нове. Річниці весілля будемо святкувати 28 лютого й 1 березня.
Познайомилися Олена й Василь на Майдані. Обоє були в 38-й сотні. Разом зустріли Новий 2014 рік.
— На Майдані Вася подарував ланцюжок із підвіскою — срібну квіточку-семилистник. Прийшов, показував дівчатам і питав у них, чи сподобається мені. Дуже хвилювався. Тим і підкупив мене, бо я люблю прикраси, — згадує Олена.
Коли Василь поїхав у зону АТО у складі батальйону "Київська Русь-2", я стала волонтером. Возила бійцям продукти й речі, аби бути ближче до коханого. Освідчувався Василь двічі. Як вийшов із оточення в Дебальцевому, приїхав до мене з блакитними квітами. Сказав, що обирав під колір моїх очей. Виявилося, що то була пропозиція одружитися, але Василь забув про те сказати. Вдруге освідчився на Святого Миколая торік у грудні. Подарував обручку зі смарагдом і маленькими діамантами. Саме про таку я мріяла з дитинства.
На церемонію наречений одягнув військовий однострій. Наречена — коротку блакитну сукню з мереживом. Фату замінила діадемою.
— Сукню довго не могла обрати. Спочатку придивлялася до вишитих, потім — до пишних. В інтернеті побачила блакитну. Сподобалася. Мій позивний "Білосніжка". Сукня схожа на ту, що в казкової героїні. До того ж на неї була гарна знижка. Обручку мені не купували — я виходила заміж із тією, що Василь подарував на заручини. Весільний рушник вишила для нас його мати.
Весільний букет нареченій подарував її товариш Денис із Дніпропетровська.
— З Денисом познайомилися, коли на схід їздила. Дозволив жити у його квартирі. Потім туди ж і Василько приїхав, як вийшов із Дебальцевого. Товариш радів за нас. Казав, що ми класна пара й варті одне одного. Букет білих тюльпанів добу віз у потягу. І квіти не зів'яли. На весіллі букет зловила моя молодша сестра 20-річна Юлія. Думаю, то гарний знак, бо в сестри зараз розбите серце.
Я знала, що наші стосунки закінчаться весіллям. Але все ж дуже хвилювалася. Постійно стискала руку Василя, коли у загсі питали, чи згодні одружитися. Хіба це справедливо — запитувати про згоду спочатку в дівчини, а потім у хлопця? Розслабилася вже в ресторані.
— Перед одруженням заїхали в місто Збараж на Тернопільщині, аби відвідати могилу свого сотника Устима Голоднюка. Він загинув 20 січня 2014 року від кулі снайпера на Майдані. Поклали квіти на Алею троянд Героям Небесної сотні.
Василь — курсант Львівської академії сухопутних військ. Тому подружжя винаймає квартиру у Львові. Олена закінчила Києво-Могилянську академію. Вона культуролог. Влітку народить первістка.
1 
1
Коментарі