Хата 69-річної Катерини Перерви в Переяславі-Хмельницькому на Київщині згоріла два роки тому. Жінка живе в сараї знайомої Валентини Приходько, 70 років. Колись вони разом працювали в лікарні.
Насуплена Перерва у брудному пальті і чоботах-дутиках сидить на дерев"яному ящику за будинком. Під очима — фіолетові синці.
— Мене забрала оця жіночка, — схлипує.
— Із ожидалки автобусної, з будки, — розповідає Валентина. — Літом ішла до дочки, а вона там сидить. А воно дощ, грязь. Ідуть діти, да й почали по ній кидать кирпичі. А мені сплив на душу епізод із Біблії, як Марію Магдалину закидали камінням. Хай, думаю, іде до мене в сарай. Хоть за пазуху лить не буде. Отак вона півгода в мене.
— Жила я з матір"ю в бабиній хаті. Одна четверта була наша. Остальне баба продала. Газу не було, світла теж, топили дровами у плиті, вечором у темноті сиділи. А потом мати вмерла у 91 год, а добрі люди хату спалили. Нічого не успіла винести. Тільки оце, — дістає з-за спини чашку з намальованими зайчиками.
— Ну що ти, Катю, кажеш? Горіла в тебе лампочка. То не люди спалили, а замиканіє якесь, — перебиває її Приходько.
— З тих пор жила по людях, — продовжує Перерва. — Трохи в онуки Ірки. Але в неї свекруха така, що не можна. А я ж онуку витішила. Така вона шустра, справна. Коса — як рука моя. Їй вісімнадцять.
Питаю, чи має ще рідню.
— Дочка Лєна за граніцей, но зі мною не хоче знаться. Десять год тут не була. Маляром-штукатуром у Москві робить.
Ідуть діти, да й почали по ній кидать кирпичі
— А чоловік де?
— Ми не розписувалися. Я в городі робила, санітаркою, а Михайло в селі жив. Не схотіла там буть рабиньою. Його вже 20 год як нема, помер.
За сіткою ґелґоче здоровенний гусак. Господиня проганяє його.
— Треба оприділить її в дом прєстарєлих. Так здоров"я не позволяє. Сіфіліс у неї. Французька болєзнь.
— А вона ізлечіма чи ні? — вперше засміялася Перерва. — У листопаді полічилася в Білій Церкві дві неділі, дерматологша грошей дала. Зараз на ж... синяки від уколів наривають. Захололо. Я ж у хаті не буваю.
— Треба лічиться місяць, — строго каже подруга.
— Так не держать же.
— Треба доплачувать, — шепоче їй на вухо та.
Запитую, чи знає, звідки в неї така хвороба.
— Ти ж була заміж пішла у Карань (міський район. — "ГПУ"), — нагинається до неї Валентина.
— Там був удовець. А вона в такому положенні, що жить ніде. Согласилася, не знаючи, що Вітька той больний.
— Може, тиждень я там пожила, — виправдовується Перерва. — Одна жінка сказала, що він її заразив, і я ушла. Наполовину од мене молодший — йому 35. Но горілки при мені не пив.
— У неї, видно, ще псіхіка спокойна, — озивається подруга. — Я б, мабуть, на її місці... — показує, що затягла б петлю на шиї.
— Я у стардом хотіла б, мені однаково куди. Хай і пенсію забирають. Получаю 370 гривень. Трачу все на харчі. Ще й Валентина Петровна їсти дає.
— А м"ясо давно їли?
— Давно.
— Учора картошку з м"ясом давала, — дивиться на неї з докором подруга.
— Я в хірургії медсестрою робила, — згадує Приходько. — Другий раз, бува, на зміні кажу: "Піди, Катю, в подвал по кров. Тільки ж бистренько, та подивися, щоб свіжайша". Понімала вона в етом дєлє. А я в подвал боялася ходить. Красіві коси в тебе були. Еге ж, Катю?
Цікавлюся, чи п"є Катерина Перерва горілку.
— Сутками на улиці, то як вип"ю чекушку на холоді, то це щитається? Ти картошку поставила? — звертається до подруги. — Я проробила сорок год! — голосно заявляє. — Одежу мені люди дають — і пальто, і плащ. Бо в мене, цей, горе. А сапожки я купила.
У сараї біля вхідних дверей лежить купа ганчір"я. Жінка на ньому спить. За постіллю — дерев"яний щиток, за яким насипана картопля. Тут же стоїть велика, чимось напхана, картата торба.
— Я й не мита, й не стірана. Білльо в мене чистеньке є, я купую, одягаю. А грязне складаю, — показує на торбу.
— Я б оборудувала їй врем"янку, і хай би жила. Пенсію мені оддавала б, — каже Валентина. — Робила б на городі. Но я не могу. У мене дочка да троє внуків. У гості не стали мене пускать. Через неї.
Господиня несе паруючу картоплю в мундирах.
1937, 23 листопада — Катерина Перерва народилася в Переяславі-Хмельницькому на Київщині
1950 — закінчила семирічку
1952 — працювала в райлікарні санітаркою
1965 — зійшлася з Михайлом
1966 — народилася донька Олена; розійшлася з чоловіком
1992 — вийшла на пенсію
2005 — померла мати; згоріла хата; заразилася сифілісом
2006 — пройшла курс лікування;
треба три
1 
1
Коментарі