Жителька Херсона 26-річна Катерина Казакова готується втретє стати сурогатною матір'ю. Вона народжує дітей для бездітних сімей. Зареєстрована в кількох базах даних сурогатних матерів у клініках із репродуктивної медицини.
— Кілька років тому народила дівчинку, яку віддала сім'ї з Петербурга, — розповідає Катерина в одному з кафе на столичному масиві Троєщина. — За рік ще дитинку родила для української сім'ї. Місяць тому мені подзвонив мій менеджер Віталій Іванович. Сказав, що мене наймає київська сім'я бізнесменів. Вони зняли мені однокімнатку. Щодня продукти з супермаркета возять. Холодильник забитий. Я не встигаю їсти. Платитимуть із моменту штучного зачаття по 200 доларів на місяць. Як народжу, заплатять 10 тисяч доларів. Але я поки що не здала аналізи. Якщо лікарі вирішать, що за станом здоров'я із заплідненням не вийде, наймачам порадять іншу кандидатку. Я тоді з'їду з квартири і вернусь до мами. Знову чекатиму своєї черги.
Дівчина висока, струнка, із синіми очима. Має сина 6-річного Сергія, якого в Херсоні виховує його бабуся.
— Кандидатка на сурогатне материнство має бути не старшою 35 років, ідеально здоровою і мати власну дитину. Це ж роди, — пояснює Катерина. — А раптом що станеться і породілля вже не зможе народити. У наймачів має бути гарантія, що рожениця не забере дитину собі. Якщо є власна дитина, то ніякого ризику. Мене завжди питають, чи не шкода віддати дитя? — нервово переставляє чашку з чаєм. — Не шкода. Це біологічно не моя дитина. А допомогти жінці, яка не може народити, подарувати людям щастя бути батьками — мені це подобається.
Стати сурогатною матір'ю їй порадила подружка, з якою торгувала в одному з магазинів Херсона.
— Коли мені було 16 років, закінчила перший курс музичного училища в Херсоні по класу вокалу. Співала в групі, ми з концертами їздили, підробляли. Якось виступала в Новій Каховці. Один слухач запросив після концерту випити каву. Його звали Ростик. Був гарний, як мрія. Старший за мене на п'ять років. Спортсмен, боксер. Моя мама його одразу не сприйняла. Як же, професорська онука, у мами дві вищі освіти, а Ростик із простої сім'ї. У нього мама продавщиця. Але я перевелася в Миколаївське вище музичне училище. Ростик поїхав за мною. Влаштувався працювати в охороні. Ми жили в гуртожитку як чоловік із жінкою.
Потім народила сина Серьожу. Моя мама нам допомагати відмовилася. Я отримала 2 тисячі гривень за першу дитину. Купили коляску і ліжечко. Ростика звільнили з роботи, бо він кашляв. Направили в тубдиспансер. У нього діагностували відкриту форму туберкульозу. Головний лікар тубдиспансеру посадила нас із Ростиком у своєму кабінеті. Каже: "Вашому чоловіку лишилося жити один-два місяці". Ростик, коли це почув, ще тоді помер. У нього такі очі стали приречені. У тубдиспансері неправильно поставили діагноз і загробили печінку. У нього був рак легень. За місяць згорів. А міг півроку прожити.
Помирати я відвезла Ростика до його мами в Нову Каховку. Там мене теж не прийняли. На роковини смерті чоловіка свекруха попросила, щоб я не їздила до них, бо їй боляче мене бачити.
У Херсоні пішла на дві роботи зразу. Удень працювала в магазині продавщицею, а вночі — у залі ігрових автоматів. Із малим сиділи по черзі подружки. Молоко в мене перегоріло. Перейшла на імпортну суміш "НАН". У малого через те стався понос. Моя мама лягла з сином у лікарню. А коли вийшла, то забрала дитину. Сказала, щоб я переїхала жити до неї.
Уперше Катерина наважилася на штучне запліднення за кілька місяців після смерті чоловіка.
— Познайомилася з Віталієм Іванович, який шукає сурогатних матерів. Запросив у Петербург. Я мамі не сказала, куди їду. Вона б мені ноги переламала. Набрехала, що до бабусі. Сіла в поїзд і стала боятися, що Віталій везе мене на органи. На кордоні він написав у картці адресу "г. Петербург, ул. Ленина". Питаю його: "А звідки ви знаєте, де ми будемо жити? Нам же квартиру мають найняти тільки на добу". А він сміється, мовляв, у кожному місті є вулиця Леніна. Не можна сказати прикордонникам, що сурогатна матір їде в клініку. Коли приїхали в Петербург, квартира була на вулиці Леніна. Я так перелякалася, що вкрала на кухні маленький ножик, загорнула в туалетний папір і сховала в сумочку. Коли Віталій привіз мене в клініку репродуктивної медицини, зраділа, як слон.
Процесу запліднення не боїться.
— Сперму вводять у матку довгим тонким катетером, майже метровим, на кінці якого шприц. Один укольчик і все, я вже мама.
3 
1
Коментарі