У столичному Будинку природи відкрили виставку співочих і декоративних птахів. Тут показували канарок, амадинів, папуг, золотих горобців, діамантових горлиць, ткачиків золотогрудих.

— Удома маю 100 співочих канарок, — розповідає киянин 70-річний Микола Процько. — Кожна знає до 15 мелодій. Одна постійно насвистує гімн Радянського Союзу і позивні радіостанції "Промінь".

Дістає зі внутрішньої кишені піджака шкіряний гаманець. Витягує  коротеньку сопілку, розміром зі вказівний палець.

— Цю сопілочку зробив мій гарний знайомий. Уже 20 років його немає на світі. А інструментом і досі користуюся, коли вчу канарок співати.

Насвистує мелодію "Не думай про секунды свысока" із кінофільму "Сімнадцять миттєвостей весни". Птах умощується на жердині, крутить головою, повторює мотив.

Процько розводить канарок із 1964 року.

— Тоді дружина на день народження подарувала першу пташку, — сідає у крісло, масажує коліно. — Одна птиця важить 15 грамів, а з'їдає 5 грамів зерна. Воду їм постійно треба міняти, бо животи почнуть боліти. А в нас жоден ветеринар не візьметься їх лікувати.

Микола Семенович закінчив консерваторію за класом баяна, 44 роки працював учителем музики.

— Кожного року мав 56 днів відпустки, та ніколи не використовував. Як пішов на пенсію, почав продавати птахів. Нещодавно прийшла одна бабуся. Як дізналася, що пташка коштує 700 гривень, сіла у крісло і попросила корвалолу накапати. Сказала: "То це мені за неї треба всю пенсію віддати?" Я її заспокоїв: "Та хто ж канарок на пенсію купує? Підіть краще собі курку купіть".

Складає губи у трубочку, копіює спів солов'я та синиці.

— Оце вчора їхав у метро, так до дверей притисли, що поворухнутися не міг. Вирішив пасажирів розвеселити — почав співати весняну пісню синиці. Люди давай угору дивитися. Одна дівчина каже: "Якщо синиці в метро. Співають, значить, скоро буде весна".

×