— Мої батьки — туристи. Тому ходжу в походи з дитинства. У 7 років підкорила Говерлу. У 12 нас із братом повезли на Кавказ. Піднімалися на висоту 4 тисячі метрів. Діти, буває, краще сприймають висоту, ніж дорослі, — розповідає мандрівниця 28-річна Галина ТОДОРЕНКО. Більш як 20 років займається туризмом. Дорослою стала організовувати групові походи в гори.
Галина закінчила столичний Інститут журналістики. За спеціальністю не працювала. 2012-го разом із подругою заснувала туристичний клуб "Всюдихід".
— Найбільша небезпека в горах — переоцінення своїх сил. Це стається і з досвідченими, і з новачками. Через це отримують травми. Початківцям потрібно ходити з інструктором. Навіть у літніх Карпатах в один момент може світити сонце, а за годину буде вітер, що зносить із хребта.
Галина водить мандрівників до базового табору гори Еверест на території Непалу. Його висота — 5364 м. Це один із найнебезпечніших маршрутів, що пропонує.
— До сходження на базовий табір потрібна підготовка, — продовжує. — Якщо до нас звертається людина, яка часто ходить у походи, радимо відпочити перед цим. Якщо працює в офісі, то рекомендуємо почати ходити пішки, щоб звик організм. Також варто ходити сходами. Так зменшується ризик гірської хвороби. Вона виникає через нестачу кисню в організмі. Може призвести до набряку легенів, мозку, потім — смерть. Симптоми хвороби — нудота, головний біль, діарея, втрата координації, відсутність сну. Тоді слід спуститися вниз.
Якось побачила, як на висоті 5 тисяч метрів непальський гід вів групу. В однієї жінки була розкоординація, її хитало, ніби випила пляшку горілки. Гід взяв її за руку і повів далі.
2015-го року група Галини Тодоренко в Непалі була за 30 км від епіцентру землетрусу. Тоді загинули понад 7 тис. осіб.
— Ми заїжджали в район, де мав починатися похід. Автобус зупинився і непальці з криками вистрибували з нього. Нам сказали, що стався землетрус. У дорозі нічого не відчули. Коли доїхали до поселення, побачили зруйновані під нуль будинки. Наступного дня зносили трупи тварин, поранених людей, — додає Тодоренко. — Продовжувати йти було небезпечно. Ми вирушили у столицю Непалу Катманду. За два дні європейців евакуювали літаками. Нас прийняли в домі українського консула. Жили в наметах, спали на карематах на підлозі. До нас уважно ставилися, годували.
Одним із найдовших був похід на Алтай 2010 року. Тоді Галина з друзями пробула поза цивілізацією 25 днів.
— Коли робиш відрив на такий довгий час від звичного життя, в голові багато змінюється, — говорить Тодоренко. — В місті ми спокійно сприймаємо, що можна легко купити продукти, випити гарячого чаю, носити чистий одяг і сходити в душ. У чотиритижневій мандрівці в горах мрієш про це. Часто митися не доводиться, бо вода у річках холодна. Їжа є лише та, що зміг донести на собі. Часто хочеться їсти. Коли приїжджаєш додому, це все стає цінністю.
7 
35413
Коментарі