— Не люблю слово "переселенець", бо я — українка. Народилася на Луганщині. Переїхати звідти довелося під дулом автомата, — розповідає 22-річна Анна Павленко.
Два роки тому перебралася до Полтави. Навчалася на журналіста в Луганському Східноукраїнському університеті. З матір'ю 43-річною Світланою знімали однокімнатну квартиру. Батько 52-річний Володимир живе у Старобільську.
— До останнього думала, війни не буде. Три місяці від початку бойових дій жила в Луганську. Звикла до пострілів. Могла розрізнити, коли працюють "гради", "урагани", підриваються міни чи долітають автоматні черги.
Поверталася додому з пар, коли снаряд потрапив у багатоповерхівку. Будинок обвалився, на моїх очах загинули до 10 людей, — пригадує Анна. — Почала боятися салютів і різких звуків. Кидалася, коли шуміли потяги.
Хотілося нормально закінчити навчання. Рідний Старобільськ — підконтрольний Україні. Поїхала туди в червні 2014-го. Дороги були перекриті, бо починалися бої в Щасті (місто між Луганськом і Старобільськом. — ГПУ). Довелося потягом добиратися до Харкова, а звідти автобусом до Старобільська. Мама залишилася в Луганську.
До Полтави Анна приїхала в липні 2014 року. Вступила на четвертий курс педуніверситету.
— Тривали бої, потрапити додому було нереально. Деякі документи не могла забрати. Викладачі передали їх через рідних. Ректор полтавського університету допоміг із гуртожитком.
Викладачі й одногрупники часто запитували, чому Полтава. Відповідала: "Я тут ніколи не була, але дуже хочу". Під час навчання їздила по Україні на тренінги та майстер-класи з журналістики. Збулася мрія побувати у Львові.
Одне не влаштовувало на мирній території — платне навчання. В Луганську вчилася на бюджеті й отримувала підвищену стипендію. В Полтаві — усі на контракті. Багато знайомих через це залишалися там. Деякі переїхали в Росію. Там для них навчання безкоштовне.
До батька їздила один раз у Старобільськ рік тому. Матір не бачила відтоді, як поїхала з дому. Нині вона у Франції, спілкуються скайпом.
— Із рідними та знайомими говорю телефоном. Політика — заборонена тема. Їх влаштовує влада окупанта. Зараз у Луганську без перестрілок. Найбільше обурюються через ціни на харчі. Взимку кілограм мандаринів коштував майже 90 гривень. Влітку черешні — 120. Молочка вдвічі дорожча, ніж на мирній території, — продовжує.
У дитинстві мріяла бути стюардесою. В Полтаві подала заявку в Міжнародні авіалінії. Мене запросили на екзамени. Успішно склала їх і стала стюардесою. Побувала в Грузії, Франції, Чехії і ще сімох країнах. Одразу збулися дві мрії — улюблена робота й подорожі. Життя стало стабільне. Подобається, що тут можна вільно висловлювати власну думку.
Зараз Анна живе в Борисполі на Київщині.
— Винаймаю кімнату. В ній є ліжко, стіл, шафа. Плачу 800 гривень без компослуг. Мені зі східняковою пропискою було важко знайти квартиру. Всі думають, що переселенці або бандюки, або без грошей. Цю жінку мені порадили на роботі, — говорить Анна.
3 
1
Коментарі