1 серпня, напередодні професійного свята, житомирські десантники відзначали День повітряно-десантних військ. Святкування відбувалося в аеропорту на Смоковці. Подивитися на солдат зібралися півтисячі глядачів.
— Ми каждого года встрічаємося своєю компанією. Приходить 20 человєк, які служили під Житомиром в одному полку, — каже 34-річний житомирянин Іван Лавренюк. — Простим людям дивитися не забороняємо. Усі хочуть побачити, як ми будем бить бутилки об голову і їсти жаб. Один чоловік приніс три пляшки з-під шампанського. Але ми такі не розбиваємо. Там занадто товсте скло. Хай об свою голову таким замахується.
Бере довгу пляшку з-під вина. Нагинається. Кілька разів прицілюється нею до лисої голови, обмотаної банданою. Швидким рухом б"є пляшкою об голову. Дно пляшки відлітає, кілька великих осколків летять у всі боки. Глядачі знімають це на мобільні телефони.
— Головне — попасти в лобову частину. Один мій товариш раз промахнувся. Занадто нахилив голову й поцілив у тім"я. Кров била фонтаном. Думали, помре, але він на півмісяця втратив пам"ять. Треба вибирати прозорі пляшки. Є один секрет. Легше бити, якщо пляшку перед тим розігріти над вогнем, а опісля опустить у холодну воду. Від того на бутилці з"являються мікротріщини. Від удару об череп вона розлетиться на дрібні осколки. Коли таку розбиваю, закриваю очі. Колись так мало не обрізав собі вухо. Рєбята дали мені кликуху Ван Гог.
Івана обступають діти. Він бере 3-літрову банку з живими жабами. Найбільшу з них кладе собі до рота. Жаба ворушить лапами. Іван відкушує і спльовує їх на долоню. Пожовану жабу випльовує на руку. Глядачка в довгій білій спідниці від побаченого зомліла.
Жаба за смаком нагадує жуйку
— Жаб"ячі лапи зажаримо на кострі або кинемо в бульйон. Найсмачніше в жабі — живіт. Його важко ковтнути. За смаком нагадує жуйку. Не можна нічим гидувати. Усе це м"ясо, білок, який триматиме м"язи в тонусі й втамує голод. Так десантника вчать виживати в умовах, далеких від цивілізації. Щоб не здохнути в лісі чи пустелі, треба навчитися їсти черв"яків, ящірок, тарганів. Моя дівчина, коли почула, шо я в армії їв, не схотіла зі мною цілуватися. Знав одного полковника, який черв"яки жував як канфєти. Чуваки, з якими проходив службу, взяли за традицію на зустрічі приносити слоїк із жабами. Буває, сідаємо і сорєвнуємося, хто більше з"їсть.
Люди просять Івана повторити номер із жабою на біс. Він затискує жабу між зубами. Витягує з рота, спльовує двічі.
— Не люблю, коли на зубах пісок скрипить.
Опускає жабу у відро з водою, полоще. Потім затискує у кулаці, дивиться їй в очі.
— Солдат для жаби, як змія, — великим пальцем гладить жабі білий живіт. Вона мовчить. Відгризає тварині обидві лапи, пускає у відро. Жаба не пливе, а йде на дно. Вода стає мутною і жовтою.
— Я сьогодні вже чотири проковтнув. Більше не лізе.
29-річного десантника Володимира Сільвеструка тримають за руки й ноги. На живіт кладуть брилу з цегли та цементу. Його товариш Ігор замахується рукою. Розбиває брилу. Подроблена цегла розлітається. Володимир корчиться від болі, але регоче.
— Головне напружити живіт, щоб він був твердий, як дерев"яний стіл, — струшує з себе порох від брили. На голову одягає зелений берет. — Треба мати широку уяву. Підняти руку й представити, що в тебе рука, як сокира. Нею проб"єш за раз дві цеглини і не почуствуєш.
3 
1
Коментарі
6