Біля фабрики ялинкових прикрас у селищі Клавдієвому поблизу Києва вишикувалися екскурсійні автобуси. Перед Новим роком її щодня відвідують до 2 тис. туристів. Скляні кульки тут видувають 72 роки.
На вході збирається близько сотні людей. Тут платять по 30 грн за вхід та чекають екскурсоводів. Додатково оплачують майстер-клас із розмальовування іграшки.
Одразу за дверима потрапляємо в напівтемне приміщення без ремонту. Стіни завішані плакатами. На стелі — сині гірлянди. Діти починають фотографуватися. Екскурсовод 30-річна Ірина Сенчова просить дивитися під ноги, щоб не впасти.
— Фабрику створили для виробництва пробірок і медичного обладнання, — розповідає Ірина. — Потім тут стали випускати ялинкові прикраси. У тому числі гірлянди та закручений дощик. Зараз — лише іграшки. І то під замовлення.
Два роки тому фабрику купили власники зі Львова. З того часу справи тут покращали, зробили опалення.
У першому цеху видувають іграшки. Майстрині працюють над газовими горілками. 49-річна Леся Ніколаєва на підприємстві найдовше — 27 років. Щодня їздить на роботу з сусіднього Тетерева. За зміну видуває 300 кульок. Загалом за день на фабриці виробляють до 3 тис. ялинкових прикрас.
Леся прокручує над вогнем скляну трубку, схожу на жердину. Нагріває її до 700°C. Ділить на три заготовки.
— Це нагадує розтягування жвачки, — каже. Видуває кульку. Вона холоне за секунду.
Другу трубку дає мені. Вдуваю в неї забагато повітря. Скло випирає з одного боку й лопає. Його викидають у відро з відходами.
— Доки навчилася дути кульки, зіпсувала скла на кілька тисяч гривень. Найважче видути велику кулю діаметром 150 міліметрів. Треба набрати багато повітря, — продовжує Леся. — В Україні немає жодного навчального закладу, де готують склодувів. У нас цього можна навчитися за три місяці. Виробництво — шкідливе. Отримуємо молоко. У 45 років ідемо на пенсію.
Жінка щоразу зволожує губи гігієнічною помадою. Скаржиться, що вони постійно пересушені, а від відкритого вогню тримається засмага.
Двоє робітниць складають прозорі кульки в ящики. Переносять у цех сріблення. У наступному приміщенні для фарбування тхне фарбою. Відра з нею стоять уздовж стін. Щоб потрапити до цеху, відвідувачі вистоюють черги.
— Фотографуватися не встигаємо, тут конвеєр. Одні ще не вийшли, а вже підпирають інші. Зря гроші в поїздку вклала, — каже киянка 35-річна Ольга Бабенко. Приїхала на фабрику з двома дітьми та племінницею. За екскурсію платили по 300 грн із людини.
У цеху сріблення вмикається музика. Це знак, що попередня група пішла в інший цех. На перебування групи всередині відведено 2 хв. Екскурсовод показує, як сріблити кулю та фарбувати її.
У художньому цеху не дозволяють робити фото. Тут створюють брендові іграшки під логотипи різних фірм. У два ряди розміщені столи десяти художників. У кожного — стенд, де сушать готові вироби.
У залі для майстер-класу всім дають розфарбовувати малюнок пса. Батьки фотографують дітей.
— Наші іграшки продають у США, Канаду та країни Європи, — говорить екскурсовод. — Для кожної країни є свій малюнок. Пострадянські люблять зайчиків, хатинки. На Заході полюбляють "голі" іграшки — лише зі срібленням чи однотонним малюнком. Кілька років тому в моду ввійшли весільні портрети на кульках. Їх роблять великими.
Наостанок групи ведуть у магазин іграшок. Коштують від 30 до 150 грн. Індивідуальний підпис на прикрасі — 6 грн. Екскурсанти набирають по пакету кульок. Переважно з нейтральним малюнком. Середній чек тут — 810 грн.
54 000 гривень щодня заробляє фабрика ялинкових прикрас у Клавдієвому на екскурсіях. Їх проводять півтора місяця — з листопада до новорічних свят.
56 жінок працюють на фабриці у дві зміни.
8 
35413
Коментарі